Занадто високо

 

Висока стеля — одна з невитравних мрій радянської людини, ознака добробуту, соціального статусу. Велике життєве досягнення.

Одного разу я потрапив до квартири зі справді високими стелями. Це був старий будинок у центрі міста. Там, на другому поверсі, мешкав професор, фахівець із наскельного живопису. Колись — викладач університету, а нині — пенсіонер. Мені вкрай потрібна була його консультація для однієї статті, тож довелося напроситись у гості.

Коли переступив поріг квартири, мені здалося, що тут взагалі немає стелі. Сприяла цьому враженню темрява в коридорі — мабуть, перегоріла лампочка. Перечепившись об розкладну драбину, що лежала в кутку біля дверей, я потрапив до кімнати. Одразу ж задер голову — і таки побачив стелю. Її висота перевищувала чотири метри, це точно.

Кімната нагадувала лікарняну палату

Кімната нагадувала лікарняну палату: два ліжка (біля кожного — маленький столик з немислимою кількістю таблеток та склянок), два стільці, голі стіни. Звісно, ніяких фіранок на вікнах. На стінах — поклеєні років десять тому шпалери. Над ними — зо два метри вкритих грибком, чорних від часу і відсутності ремонту, стін. Довершувала печальне видовище величезна чорнюща люстра, яка дуже давно була, мабуть, кришталевою. Господар і його дружина в піжамах, із ціпками теж не справляли бадьорого враження.

Тільки професор по-справжньому розговорився, як почало сутеніти. Він якось посумнішав і заходився прощатися.

Коли я виходив з під"їзду, загоралися ліхтарі. Я озирнувся на вікна другого поверху: там ще було темно, але за мить з"явилося слабке мерехтливе світло. Професор запалював свічки. Він не наважився попросити, щоб я розклав драбину, заліз на її вершечок і поміняв усі лампочки, які перегоріли в його квартирі невідомо коли. Може — вчора, а може — торік.

×