У мене вдома є шухляда, де живе господарчий жах. Вона вщент забита нагромадженим за багато років мотлохом, що нібито може колись знадобитися. Це деталі механізмів, про існування яких я вже давно забув: якісь дроти й вентилі, ручки й защіпки, скоби, шайби, гумові прокладки. Але найбільше там цвяхів та гвинтів: тисячі цвяшків і цвяховиськ, саморізів та гвинтиків. Кожен колись мав призначення — тому й опинилися в цій шухляді. Правду кажучи, вкрай рідко вона ставала мені в пригоді. Такий цвяховий арсенал у залізобетонній квартирі, напевно, взагалі не потрібен. Одного разу я витратив годину, щоб знайти там десяток однакових цвяшків. Знайшов шість. Тож плюнув, пішов до найближчого магазину будматеріалів і купив 50 г нових. І так щоразу, коли мені потрібна якась дрібнота: годину риюся в шухляді, плюю і йду купувати.
Безліч разів я збирався повикидати весь цей "корисний" мотлох. Однак пам"ять про ті кілька випадків, коли там знайшлося щось потрібне, не дозволила це зробити.
Проте настав день, коли шухляда вичерпала свої ресурси терпіння. Дно деформувалося, з"явилася щілина. Крізь неї цвяшки й гвинти посипалися в нижню шухляду, де зберігаються крупи й борошно. Дружина вкотре закликала мене дати раду цьому мотлоху.
Я визбирував їх кілька годин
Я визбирував цвяшки кілька годин. Зрештою, визнав свою поразку, зібрав усе залізяччя в один кульок. Зав"язав. Поклав у другий. Зав"язав. А потім у третій, найміцніший. Зав"язав. Так в історії людства ховали понтифіків та завойовників — у трьох домовинах.
Я не збираюся викидати всі ці цвяхи, цвяшки та цвяховиська. Але й торкатися до цього господарчого саркофага теж навряд чи наважуся.
1 
1
Коментарі
3