На каналах про природу іноді показують хоробрих людей, які виживають у диких умовах. Кілька годин можна вболівати за сміливця, покусаного дикими бджолами, але цілеспрямованого у своєму бажанні продемонструвати всесилля людського генія. Заради цього в пошуках корисних протеїнів він їсть жуків, смажить на вогні зміїне філе і п"є власну сечу. Поруч із ним постійно перебуває знімальна група — водій, оператор, режисер, а можливо, й лікар із візажистом. Проте обивателю це невтямки. Адже приємно знати, що цей тип і справді п"є для його задоволення власну сечу, а не фанту або чай.

Ми навчалися у шостому класі, і хтось із нас запропонував піти на виживання в цибулівський ліс. Хоч у програмі "В мире животных" нічого подібного не показували. Домовилися на осінніх канікулах, постановивши не брати нічого, крім ножа й сірників.

— А що, їжі зовсім не беремо? — сумно запитав товстий Яша.

— А ми від тебе відріжемо кілька шматків сала і засмажимо на вогні, — по-солдафонському пожартував Баталя, син прапорщика.

Цей тип і справді п"є власну сечу

Усім нам подобалася ця безшабашність, бо все тоді було проти нас — зайняті батьки, суворі вчителі та прісна шкільна програма. А особливо — дівчата-ровесниці. В них якраз округлювалися груди, і ми їх зовсім не цікавили.

Й от напередодні нашого походу постала проблема: як дістатися лісу? Одні вважали, що їхати на виживання автобусом ганебно. Другі нізащо не погоджувалися добиратися пішки. Потім Яша сказав, що мама його відпустить лише з татом, Юра захотів узяти свою подругу, з якою він "ходив", а Едік наполягав на тому, щоб поставити до відома вчителя фізкультури.

Концепція розсипалася на очах. Схоже було, що виживати кожному доведеться самостійно. І всі, хто з нас залишився живим, вижили. А цибулівський ліс перетворився на засмічений парк, де нещодавно висох благенький потічок, з якого ми збиралися брати воду.

×