Я мешкаю на вулиці, якої не існує. Будинок мій, точніше, квартира в багатоквартирному будинку, має дивну адресу. Де-юре вона рахується за вулицею, яка, з волі химерних комітетів геодезії й картографії, чомусь не зображена на жодній з мап Києва. Більше того, будинок має номер 7а, хоча поряд не стоїть ані сьомого, ані п"ятого, ані дев"ятого. Вулиця Трудова, 7а — як гримаса долі, відрижка історії.
Цей самотній будинок тулиться до існуючої сусідньої вулиці, що її назва перегукується з однойменною станцією метро. Тому для того, аби викликати, наприклад, таксі або майстра з ремонту пральних машин, мені доводиться вказувати сусідній будинок, який має щастя належати до вулиці повноправної. Я завжди пояснюю диспетчерові: "От якраз трохи нижче цього будинку і треба під"їхати вашому водієві?"
Це перехідний варіант — 11 квадратів на родину
Це так звана радянська "малосімейка", або "гостинка", або "готелька"кінця шістдесятих. Такі будинки зводили для працівників сусідніх великих заводів. Людей, які урочисто отримували ці мізерні квадратні метри, переконували, що це перехідний варіант — 11 квадратів на родину. А згодом їм обов"язково всміхнеться доля й житлова програма найсправедливішої з країн, а відтак і "16 аршин" на кожну "душу". З великою ванною — а не з сидячим душем, як на Трудовій, 7а.
Люди народжували дітей, але квартир їм ніхто не давав і стіни не розсувались. Діти дорослішали і створювали батькам проблеми. Сім"ї руйнувалися. Люди старішали вже без надії поліпшити житлові умови.
Я чудово розумію долю цих людей. І не виключаю, що мені доведеться її розділити. Надія лише на те, що коли до мене прийде смерть з косою, вона просто не знайде мого будинку. Адже смерть, напевно, також користується офіційною картографічною інформацією.
2 
1
Коментарі