Ексклюзиви
Понеділок, 23 січня 2006 10:45
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Відчуй різницю

 

Мало не щодня читаю тривожні повідомлення з Москви. Ні, я кажу не про новорічно-різдвяний газават із північно-східним заклятим другом. Із газом я остаточно заплутався, намагаючись зрозуміти і раціонально пояснити, як можна продавати за 230, а купувати за 95.

Я про повідомлення, які нагадують звіти з невидимого фронту: "по-звірячому вбито таджицьку дівчинку", "від рук скінхедів загинув студент із Камеруну", "хулігани зарізали узбецького підлітка"? Ні, я не кажу, що ми кращі за росіян, бо не вбиваємо щодня таджицьких дівчаток. Ми обмежуємося жорстоким побиттям убраних у талес єврейських хлопчиків із пейсами і кіпою на голові. Клеїмо наліпки в метро із закликами зміцнювати слов"янську єдність перед нападом іновірців. І носимо футболки з написом "Дякую тобі, Боже, що я не москаль"... Мабуть, ми кращі від росіян тільки тим, що не доводимо своїх поглядів до логічного завершення. Поки що.

Вони вже тепер заважають моїм сусідам-молокососам

Коли мені кажуть, що українці — толерантний європейський народ, я запрошую цих людей до себе додому, точніше, на сходову клітку. І демонструю їм стіни, розмальовані від підлоги до стелі нашими "толерантними" підлітками. На малюнках, поряд із написами "Ющенко ТАК!" і "Янукович — бандит", у всіх можливих позах тією самою рукою зображено потворних африканців і усміхнених китайців. Вони живуть на тій самій вулиці, й уже тепер заважають моїм сусідам-молокососам. Малюнки доповнено написами: "Нігери уберайтесь дамой" і "Бей ускоглазых".

Дуже часто на сходах я зустрічаюся поглядом із китайською дівчиною. Ми не знайомі, але завжди посміхаємось одне одному. Я з жахом думаю, що колись вона може перестати це робити. І тоді мені доведеться забиратися геть.

Зараз ви читаєте новину «Відчуй різницю». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода