Ваня був на два роки молодшим за мене, і ми часом ходили з ним разом до школи. Він був з числа тих прозоро-лагідних і добрих дітей, які народилися, щоб одного разу стати ангелами. Худорлявий блондин, про яких іноді кажуть: копійку в кишені носить.

До Вані у школі було підкреслено-шанобливе ставлення — у нього було білокрів"я. Усі про це знали і носили непросте знання в собі, як собака носиться з курячим яйцем — і прокусити кортіло, і поколотися об шкаралупу не хотілося. Ніхто не хотів нагадувати про це Вані, але всі прагнули смалених фактів. Усім цікаво було довідатися, що то воно значить, коли кров із червоної робиться білою, забираючи в людини життя. Так дитяча допитливість боролася з уже дорослою делікатністю. І я не був винятком.

Тому, йдучи іноді разом до школи, ми просто розмовляли. У Вані був нездоровий рум"янець і мені здавалося, що вся червона кров, яка в нього була, поселялася у його щоках. Я відверто фільтрував слова, але ніби знічев"я закидав йому гачки, аби він сам щось розповів. І одного разу мені це вдалося.

— Ти чому ні на які секції не ходиш? — бадьоро запитав я. Ваня трохи знітився і чесно відповів:

— Батьки не дозволяють. Кажуть: "Який ще спорт! Ми хочемо, щоб ти довше пожив".

Лікарі дають мені два роки

— Як це "довше пожив"? — я вдав, що нічого не знаю, і отримав від Вані короткий витяг з історії хвороби.

— Мені дають два роки, — закінчив Ваня, а я порахував, що мене вже тоді в школі не буде. І зловив себе на тому, що радий, бо не застану його неживим.

Нещодавно зустрів у поїзді його однокласницю. Розговорилися про спільних знайомих, і я, так обережно, як той собака, питаю: "А пам"ятаєш, Ваня у вас був".

— Ваня? Та красень такий вимахав! Одружився, двоє дітей, працює програмістом на фірмі.

Мене тільки й вистачило, щоб вигукнути: "Класно!" Бо що я міг ще сказати, коли насправді дуже класно.

×