Ексклюзиви
Середа, 03 грудня 2008 16:28
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Солодка печаль

 

Нема нічого на світі сильнішого від ностальгії за дитинством. Найчастіше вона таїться у спогадах. Час від часу їх можна розбурхати, сколихнути, і тоді огортає почуття, яке я називаю солодкою печаллю.

У центрі нашого села постійно функціонує книжкова ятка. Старша тітонька продає вже нікому не потрібні романи про війну та відбудову, українських соцреалістів і легенди про піонерів-героїв. Продає, але я ніколи не бачив, щоби хтось у неї щось купив. Проте тітонька робить це не заради наживи — вона любить побалакати.

У мені постійно борються два бажання. З одного боку, я не сильно хочу з нею балакати, а з другого, мені страшенно кортить попорпатися в її книжках. І ось нещодавно друге бажання перемогло.

Я цю книгу побачив, здається, за п"ятдесят метрів. Це були "Узлы ветров" — збірка казок і легенд про море. Колись у мої шість років вона служила універсальним джерелом задоволення. У ній було намішано стільки таємниць, страхів, карколомних пригод, що, як тоді здавалося, охоплювали все життя і весь світ.

Мене тягне до тої ятки

І ось мене тягне, немов магніт, у мої 34 роки до тої ятки. Бо знову десь всередині почалися вібрації і знову здається, що саме ця книга відповість на всі питання і розкриє переді мною всю повноту життя. Де страхи і кошмари перебувають в ідеальній гармонії з хлоп"ячим захватом, що Одіссей таки повернеться додому, що з Синдбадом усе буде гаразд, що моряк із латиської казки з трьома вузлами вітрів у руці знайде свою принцесу і потім житиме з нею в королівському замку. Але іноді — так, для чистого задоволення — виходитиме в море.

Я підходжу до ятки, запитую, скільки коштує, даю тітці п"ять гривень і притуляю книжку до грудей. Тітка не дивиться на мене. Тітка навіть і не збиралася зі мною балакати.

Зараз ви читаєте новину «Солодка печаль». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода