Середа, 27 лютого 2008 16:36
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Про це

 

Я стояв біля колон київського Головпоштамту і чекав на знайомого. Картинка видавалася збіса понурою: мороз, пронизливий вітер, од якого не сховаєшся за жодною з колон, і цей клятий знайомий, що все ніяк не приходив… У такі хвилини про жодне диво не думаєш. І я не думав. Доки раптом з-за крайньої колони вийшов Він.

Я прикипів до Нього поглядом. Якраз у той момент, як Він зробив це саме — прикипів поглядом до мене. Хоча на мені не було ні білосніжної чалми, ні сивої бороди, ні мудрих тисячолітніх очей за стильними окулярами, які були в нього. Я стояв, а Він наближався. Так, мабуть, вступають у контакт інопланетяни із землянами, і аж ніяк не індоєвропейці з індоєвропейцями.

— Доброго вечора, — промовив індус українською з м"яким акцентом.

— Доброго вечора… — кажу я, лагідно усміхаючись, бо щойно смикнули за мою улюблену мовну струну.

— Перепрошюю, ях се називаєцця? — питає Він, роблячи широкий жест сівача.

— Що, це місце?

— Таґ!

А я не знаю, що йому відповісти: Майдан? Київ? Україна?

Я стояв, а Він  наближався

— Головпоштамт… — вибираю я найскладніший із варіантів.

— Хо-льоф-пош-тамт, — ласує він кожним звуком, як дегустатор прицмокуючи язиком.

— Чи ви про це питаєте? — бажаючи якось виправити ситуацію, я показую рукою на скляний глобус, чим викликаю в Нього ще більшу радість:

— Про це!!!

— Це глобус, — пояснюю я і починаю почуватися останнім кретином. Невже доросла людина не знає, що таке глобус?!

— Це Гльооо-бус, — його вимова стає типово полтавською.

— Чи про що ви питаєте?

— Прошо!.. — він вдячно схилив голову, розвернувся і рушив у бік яток із національними сувенірами. Ні, не рушив — поплив, а потім полетів. Метелик із прозорими крильцями посеред вогкої київської зими.

Зараз ви читаєте новину «Про це». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода