Вівторок, 13 березня 2007 14:05
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Мої шумахери

 

Із першими сонячними днями ми з дружиною відновили тривалі велосипедні прогулянки. А оскільки місцевість нам відома ще не досить добре, бо живемо тут якихось три місяці, то кожна поїздка обертається "відкриттям Америки". Кілька днів тому, наприклад, ми виявили, що церква за розмірами явно поступається будинку настоятеля. А ще знайшли романтичну дорогу, яка провадить до місцевого цвинтаря, розташованого просто в полі. Рівнесенький та ще свіжий асфальт обривається біля цвинтарної брами, недвозначно натякаючи і мертвим, і живим: сюди ми вас із комфортом довезли, а далі вже собі як знаєте.

Восьмого березня ми також сіли на велосипеди, виїхали на головну вулицю й попрямували до центру — по шампанське з цукерками. Уже на першому кілометрі нас обігнав чорний джип, який мчав зі швидкістю щонайменше 120 км на годину. На повороті ми зупинилися, бо з машиною асенізатора, який вирішив порисачити у цей святковий день, краще було не змагатися в спритності. Уже дорогою назад нас наздоганяла божевільна "копійка" — врятував лише лежачий поліцейський, який в останню мить зупинив її. Я глянув водієві в обличчя й покрутив біля скроні. Він запитально глянув: а шо таке? — і помчав далі.

Я не певен, що всі ці водії були п"яними

Додому ми повернулися знервовані та втомлені. Я не певен, що всі ці водії були п"яними. Але на це виглядало. Дорога спокійного селища в цей святковий день нагадувала "Формулу 1".

Роздягнувшись до своєї улюбленої чорної футболки, я побачив на ній напис англійською: "Ти що, божевільний? Не сідай п"яним за кермо!". Якби комусь із цих "шумахерів" довелося надавати мені першу медичну допомогу — непрямий масаж серця, наприклад, — він помітив би цей напис. І може, прочитав би його. І зрозумів. Але кому уже від цього стало б краще?

Зараз ви читаєте новину «Мої шумахери». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі