Гадаю, що родичі не можуть вважатися благословенним даром Небес. Родичі є священною даністю — від них не відкрутишся. Не переїдеш до іншого міста, не перелетиш на іншу планету, бо тисячі видимих і невидимих пуповин завжди вас поєднуватимуть із ними. Нещодавно я серед сотні людей впізнав своїх троюрідних сестер, яких ніколи в житті не бачив.
Справжнім даром Небес є добрий сусід. Як наші ворзельські сусіди Вітя і Віка. Їхній будинок стоїть навпроти. Ми познайомилися морозного грудня, коли, як невинні кошенята, були викинуті в сільське життя. Вони постукалися, й ми випили чаю з цукерками. Потім була горілка з салом, текіла з лимоном і пиво з рибою. Був цілий рік, насичений душевними розмовами та взаємним пізнаванням таких полярно різних людей. Вони стали невід"ємною й важливою частиною нашого життя.
Кілька днів тому ми з Вітею пили 70-градусну калганівку
Мені завжди здавалося, що я безбожно використовую Вітю. Він тутешній і за визначенням практичніший, а я — інтелігентське міське одоробло, в якого руки навіть не ростуть. Без Вітиних порад я ніколи не вибрав би сантехніку й не поремонтував електрику. Мені завжди хотілося чимось допомогти їм, аби не грати в одні ворота. Іноді здається, що для них я б міг і зірку з неба зняти. Та їм не треба зірок. Просто зайти на чайок або пивко, посидіти-побалакати.
І от нині знову зима на носі й нас чекає новий переїзд. Тобто незабаром у мене більше не буде сусідів Віті та Віки. Це одна з найбільших втрат мого життя. Та я певен, що перший день нашого переїзду стане початком нашої міцної дружби. Майже такої, як 70-градусна калганівка, яку ми пили з Вітею кілька днів тому. Потайки від своїх дружин.
1 
1
Коментарі
3