Ексклюзиви
Середа, 12 березня 2008 14:18
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Моя охорона

 

Завжди можна собі уявити, що життя могло скластися по-іншому. Можна було не зламати руку в другому класі і стати офіцером. Можна було не кинути футбол у дев"ятому і тепер сидіти десь у задрипаному пивняку, згадуючи золоті матчі чемпіонату області. Можна було зірватися з фортечного муру в одинадцятому і на все життя залишитися прикутим до ліжка…

Обертаючись назад, я дякую долі за те, що маленькі травми берегли від глобальних. Але був випадок, який переконав мене в тому, що хтось добрий і сильний однозначно допомагає у скрутну мить.

Ішли ми з моїм другом Сашком глупої жовтневої ночі 1992-го рідним містом. Йшли злегка напідпитку і нікого не чіпали. Ми у свої вісімнадцять навіть напідпитку розмовляли про поезію і музику. Аж раптом з-за рогу просто на нас виїздить міліцейський бобик, з якого виходить міліціонер.

— Ану сюда нах! — крикнув він, і вся поезія розсипалася, як піщаний замок.

Я тоді втік. А Сашка впіймали

Ми не знайшли нічого ліпшого, крім утечі. Я досі не розумію, чому невинні люди в таких випадках тікають. Ти ж нічого не зробив поганого — просто йшов, але щось усередині підказує: "Біжи!", бо все одно грішний за визначенням і нічого не доведеш. А що доводити? Що ти просто йшов? І просто розмовляв з другом про Сандрара?..

Я тоді втік. А Сашка впіймали. Мене врятував мій футбол, я краще бігав на короткі відстані. Вони доганяли нас машиною. Сашка збили як фігурку російської народної гри "ґородки" — ґумовим кийком. Кинули на асфальт. Один натиснув коліном на грудну клітку, а другий бив ногами…

Я ж просто зник. Провалився у трухляву дерев"яну браму і ліг під чужий вуличний сортир. У тісному дворі сохнули білі простирадла і дитячі речі. Як воїнство ангелів-охоронців над грішним Рабом Божим.

Зараз ви читаєте новину «Моя охорона». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода