"Похоронний бізнес у всі часи був кримінальним", — каже, зітхаючи, мій приятель Сашко. Його родич, який уже не перший рік торгує вінками і трунами, потрапив у жахливу історію. В ній було вже, здається, все, крім смерті. Спалений автомобіль, кинута у вікно саморобна бомба, підпалений під"їзд і показовий розстріл гумовими кулями. Нічого не вдієш. Смерть — найстабільніший з усіх можливих видів заробітку. Їй криза не загрожує. Якраз навпаки.
Фокус лише ось у чому: родич не знає, хто й за що оголосив йому війну. До того ж цього не можуть з"ясувати ні міліція, ні службисти, ні бандити — ніхто. Проти нього якимось нашим Монте-Крісто заведена безжальна машина помсти, що спочатку поволі відбирає спокій у тебе, потім наводить страх на всю родину, а згодом і наражає на небезпеку твоє оточення.
Любителю Александра Дюма явно перейшли дорогу, і він поставився до помсти всерйоз. Як до мистецтва. Не вимагаючи натомість ні сатисфакції, ні грошей, ні каяття. Для нього, як для режисера за лаштунками, важливий процес. Проте і яким буде результат, знає лише він. Йому, як каральному мечу, потрібні лише страх і трепет.
Родич не знає, хто й за що оголосив йому війну
Можна забратися з одного цвинтаря і торгувати трунами на іншому. Або переорієнтуватися на сантехніку чи шпалери. Можна заплатити відступні. Можна посипати голову попелом і вибачитися. Однак нема перед ким і за що.
І ось родич Сашка чекає наступного кроку: сахається власної тіні, здригається від різких звуків, пітніє й заплющує очі. Ніколи ще його життя не було настільки довгим. Як шлях засудженого на смерть — від вироку до виконання присуду. І ніхто йому не допоможе, крім єдиної на весь світ людини. Але на чому граф зупиниться? Але як він подасть знак, що пробачив? Як?
1 
1
Коментарі
2