Мій друг Сашко має дивну зовнішність. Ні, він далеко не потворний. Я би сказав, навпаки — дуже привабливий.
Сашків прадід був ромом і передав йому потужні циганські гени — густюще чорняве волосся, агатові очі й обличчя, як в індійського актора шістдесятих Мітхуна Чакраборті з фільму "Танцівник диско". В усьому іншому він — стовідсотковий українець і патріот, яких мало.
Їде нещодавно Сашко в потязі Чернівці—Київ у важливих справах. У купе, окрім нього, ще двоє чоловіків — український інтелігент із Києва і російський — з Москви. Вийняли пляшку, випили по п"ятдесят, познайомилися й почалося.
— Слушай, ну ты же не русский, правда? — допитується москвич.
— Правда, я — українець? — відповідає Сашко.
— Ні, він має на увазі, що ти — не слов"янин, — уточнює киянин.
Сашко стоїть на своєму:
— Я — українець. Усе життя живу на Буковині, розмовляю українською, — але попутники і далі сумніваються в його походженні.
За победу храбрых чеченцев над кремлевскими захватчиками
Після годинного допиту Сашко вирішив здатися.
— Ну, добре, я — чеченець. Моїх батьків убили, а мене маленьким привезли в Україну, і прийомні батьки виховали мене як українця.
Третя пляшка починалася тостом "за гордый чеченский народ и его представителя Сашу".
— Кстати, а какое у тебя настоящее, в смысле, чеченское, имя? — запитав москвич.
— Шаміль? — вигадав Сашко і навіть не почервонів.
— Тогда за тебя, Шамиль, и за победу храбрых чеченцев над кремлевскими захватчиками.
Тричі бігали по горілку, пили до ранку, щоб не лягати спати, бо ж невідомо, що в цих чеченців насправді на умі.
Коментарі
4