Ексклюзиви
Середа, 25 березня 2009 17:30
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Мати-мачуха

 

Було в мене три найбільших страхи у шкільному дитинстві. Коли я раптом "з"їжджав" на "трійки" з математики, батьки, відповідно до настрою, погрожували мені такими речами: "здамо в інтернат" і "підеш у ПТУ". Математику тоді я кликав "мати-мачухою". Хоч нібито від початку було зрозуміло, що в ПТУ я не піду нізащо, а в інтернат мене ніхто добровільно ніколи не здасть, у мені досі живуть ці страхи.

Бо чим було ще лякати радянського школяра, якому не йшли точні науки? Хіба що армією. І це був третій страх. Але армією мене можна було не лякати. Я сам боявся її понад усе. І сьогодні далеко вже від мене та армія, а я досі її боюся. Але боюся не я денний, а моя нічна половина.

18 літ тому я закінчив школу, але з регулярністю раз на півроку мені сниться найжахливіший у світі сон. Я складаю іспит з математики. Але не просто іспит. За дверима кабінету, в коридорі, стоять капітан Макаров і майор Муравйов. Вони опустили свої офіцерські зади на нещодавно пофарбовану шкільну батарею і гріються. За вікном березнева мряка.

Макаров із Муравйовим потирають спітнілі руки

І ось я пітнію у сні, щось розв"язую, але в мене, як завжди, не виходить. Я шукаю помочі й не знаходжу. А Макаров із Муравйовим уже потирають спітнілі руки. Я роззираюся навколо, але нікого нема. Крім завдання, яке я нізащо б не зрозумів і наяву, та ґратів на вікнах.

Я не розумію, чому все в цьому житті змінюється, перевертається догори дриґом, вмирає, народжується, занепадає, відроджується, але вже цілу вічність залишаються незмінними кілька речей: Макаров, Муравйов, нерозв"язне завдання й заґратоване вікно. А ще — неможливість виходу, яка минає лише зі сном. Та й то ненадовго. До наступного армійського набору. Наче я досі щось комусь винен.

Зараз ви читаєте новину «Мати-мачуха». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

20

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода