Ексклюзиви
Вівторок, 14 листопада 2006 17:38
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Котяча мама

 

Одна моя добра подруга полюбляє зникати з життя. Загалом живе собі нормально, ходить вулицями, спілкується з друзями. Нормальна людська одиниця. І раптом ні сіло ні впало, без жодних попереджень, зачиняється вдома, вимикає телефони, не відповідає на мейли, не відчиняє двері. Її мовчанку не здатні перервати ні викликаний додому загін міліції, ні найкраща подруга, ні атомна війна.

І так може тривати досить довго. Спочатку мене трохи бісила й навіть ображала така її поведінка, але я ніколи не намагався вияснити мотиви. Психолог з мене ніякий і ще гірший детектив. Цілком вистачало просто знати про її чудноту і прийняти її як належне. Якщо любиш своїх друзів, треба вміти терпіти мух у їхніх головах. Сподіваючись на взаємність, звісно.

Через півроку її важко було впізнати

Однак від певного часу моя подруга пережила різку зміну. У її житті з"явилися коти. Спочатку вона підібрала на вулиці бездомну кицьку. Другу взяла в притулку для тварин. Уже через півроку її важко було впізнати: вона стала активною діячкою котячого руху, її квартира перетворилася на перевалочну базу. Усі гнані, голодні й безпритульні коти знаходили в неї тимчасову прописку. Вона підгодовувала їх, проводила майстер-класи чемності й культури, знаходила гідних господарів і давала путівку в життя.

Однак звичка ховатися від світу людей не зникла. І тепер, коли мені потрібно вийти з нею на зв"язок, а її знову довго немає, залишаюся спокійним. Бо вона має двох надійних янголів, які роблять її самотність стерпною. Хто, як не вона, підсипле їм корму, поміняє воду, прибере туалет?

Кілька днів тому дзвонить приятель:

— Чув щось від Катерини? Кудись наче зникла?

— За кордоном, мабуть, — відповідаю я. Добре їм, напевно, там утрьох — і більше нікого.

Зараз ви читаєте новину «Котяча мама». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода