Раз на три тижні я ходжу на подільський Житній ринок купити корм для свого кота. Він у мене вже немолодий, тому про нього можна сказати "істота з усталеними звичками й уподобаннями". Отже, мій кіт харчується сирою телячою ниркою й інших кормів практично не визнає.

Уже дев"ять років я входжу до невидимої базарної ниркової мафії. Мене впізнають продавці і ніколи не пропонують вирізку, селезінку чи свинячі вуха. Вони знають, за чим я прийшов. Ниркові мафіозі, як правило, не задовольняються малими порціями. Суть гри полягає в тому, щоб за короткий термін скупити на базарі всю нирку. І якщо ти досвідчений купець, то звільняєш від неї м"ясні ряди приблизно за 10–12 хвилин. "Усе й одразу" — ось життєве кредо ниркового мафіозі.

Кілограм товару коштує 12 гривень, і ніхто ніколи навіть не думає торгуватися. Адже ми працюємо на швидкість.

Останнього разу я купив шість кіло котячого корму. Це був солідний результат. Хоч і не рекорд — бувало й більше. Але спортивний азарт спонукав мене йти далі. Я не втримався, побачивши на одному з віддалених прилавків з бараниною, куди зазвичай не ступає моя нога, хлопця. Він, серед інших телячих частин, продавав нирку. На око там було два кіло. Стандартний діалог:

Уже дев"ять років я входжу до базарної ниркової мафії

— Почому нирка?

— Двенадцать рублей.

— Зважте всю.

Важить, складає в маленький пакетик.

— А скільки у вас коштує оцей більший пакет? Я куплю.

— Ничего не стоит. Это только хохлы пакеты продают.

Людина робила мені шляхетну послугу і водночас ображала мою національну гідність. Поруч стояли "братья-хохли" і також продавали своє м"ясо. І посміхались. Я не знав, що йому відповісти. Я досі не знаю, що йому відповісти?

×