Ексклюзиви
Середа, 10 червня 2009 16:19
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Глухий кут

 

Я точно знаю, що вірити прислів"ям і приказкам можна не завжди. От, наприклад, я переконаний, що далеко не кожен солдат мріє стати генералом. Натомість упевнений, що всі солдати з генералами мріють повернутися додому. За винятком тих, хто свого дому не має.

Але й ті бездомні також мріють повернутися — бодай куди-небудь. Ясна річ, "солдат" у цьому випадку просто образ. Як, утім, і "генерал". Лише повернення немовби завжди однакове для кожного.

Боляче повернутися й не застати нікого. У ранній юності, на самому початку дев"яностих, я знав одного нещасливого Сергія. Він пішов в армію, і краще йому додому було не вертатися. У його родині сталося те, про що часто пишуть у газетних репортажах. Коли читаєш, як наречена вішається на шарфі або пенсіонер задихається газом через даїшний штраф, і думаєш: ось воно, пекло як воно є. Якщо це, звісно, правда. Бо ці газетники на все здатні.

Приїзди терміново. Померли мама і тато

У тій історії все було реальним і, водночас, нестерпно газетним. Однак усе було правдою, бо я знав цю родину. За два дні до своєї демобілізації Сергій отримав телеграму: "Приїзди терміново Померли мама і тато". Я мільйон разів намагався поставити себе на його місце. Намагався хоч на йоту припустити, що він відчув у цей момент. Але не міг.

Проте, отримавши телеграму, Сергій не знав того, про що гуділо все місто: батьки не просто померли. Батько зарубав маму, а потім повісився. Без мотивів і пояснювальних записок.

Як він повертався в цей жах? Як він їх хоронив? Як він збирав себе докупи? Як спав один у тих стінах? Як далі планував життя — працював, одружувався, виховував дітей?

Я завжди згадую цю історію, коли обставини заганяють мене у глухий кут. І тоді вкотре усвідомлюю, що мені немає на що нарікати в цьому житті.

Зараз ви читаєте новину «Глухий кут». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода