Гайка

Мій польський приятель розповів, як колись, іще за Андропова, відвідав Україну. Об'їздили вони з групою всі головні міста. Як завжди в таких поїздках, щось брали із собою на продаж, аби збільшити дозволену суму і привезти додому більше товару.

Поїздка ця була цілком прагматичною — без тіні романтики чи ідейного захоплення. Люди приїхали не для того, щоби переконатись у перевагах соціалістичного ладу. Бо й у себе мали його досить. Але був у їхній групі похилого віку пан Юзек, який комерційний інтерес поєднав із замилуванням воєнною славою радянської зброї.

Уже на першій екскурсії на площі Слави в Києві він почав доймати екскурсовода:

— Яка непереможна, яка нестримна була Радянська армія! Розкажіть нам про форсування Дніпра!

Яка непереможна, яка нестримна була Радянська армія!

У кожному місті пан Юзек займав весь ефір розмовами про могутність армії Жукова та полководський геній генералісимуса Сталіна, міць броні танків Т-34 і влучність "катюш", Мамаїв курган і Курську дугу. У певний момент з'ясувалося, що він змучив цим не тільки своїх, а й усіх зустрічних радянських людей. Чоловік мав інтерес і, мабуть, максимально його задовольнив.

Але настав час із наторгованим добром повертатися додому.

Коли до їхнього купе у Бресті зайшов радянський митник, пан Юзек і з ним почав говорити про непереможність і славу. Доки той не обірвав його простим запитанням:

— А що це у вас за перстень на пальці, шановний?

Юзек за наторговані польські речі купив собі грубезну золоту "гайку".

— Та от, купив у Києві на ринку, — радісно відповідає.

— А скільки дали?

— 350 рублів! — він був чесний до кінця.

— А скільки у вас обмеження?

— 150, — каже Юзек, і тут розуміє, що попався. Що цього разу непереможна армія взує і його. І армія, ясна річ, радісно реквізувала Юзекову "гайку".

До самої Варшави від своїх колег він тільки й чув: "Пане Юзеку! Яка ж усе-таки непереможна, хоробра Радянська армія!". Чув, мовчав, і сльози стояли йому в очах.

×