Молодий чоловік інтелігентного вигляду після концерту прийшов до зали, де мав відбутися прийом. Нагрібав собі в тарілку салати різних видів, вареники, шинку, бутерброди й твердий сир, запиваючи все це соком. Процес виглядав так, немовби з ним це відбувається востаннє. Ні з ким не контактуючи, він виконував професійні рухи "фуршетника".
Є люди, які поїдають усе так по-діловому, ніби споживають самих себе. Між цим чоловіком та іншою частиною зали, що, утім, також їла й пила, утворилася якась глибока прірва. Для решти їжа, хоч і була потрібною, але споживали її ніби знічев'я, як відгомін якогось стародавнього жертовного ритуалу, що після кожної важливої справи передбачав спільну трапезу.
Підійшов мій приятель. Ледь видимим жестом показав на "фуршетника" і з шанобливим придиханням пояснив:
Він нагрібав собі в тарілку салати, вареники, шинку, бутерброди й твердий сир
— Уявляєш, він ходить на всі культурні події в цьому місті. Він — божевільний!
Мене завжди захоплювали непрошені гості та люди в чужій тарілці. Вони поводяться, як партизани, підсвідомо очікуючи якщо не каральної акції, то бодай ганебного вигнання. Це люди, яких "уже всі знають", бо в них особливі очі — водночас завзято-фанатичні та байдужі, майстерні руки й приготовлені поліетиленові пакети.
Така собі модель людського існування: тебе ніхто не просить приходити на цей світ, але ти приходиш. Їси чужу їжу, призначену для когось іншого, дихаєш чужим повітрям, займаєш чужий простір. Усе твоє життя у принципі витрачається на те, щоб стати для людей своїм. Не просто сподобатися іншим, а злитися з ними. Поєднатися з приємною людською масою, що завжди може вказати тобі, непрошеному, на двері.
Думаю, в певний момент він перестане ходити на ці довгі культурні акції. Хтось перший подумки помітить його відсутність на фуршеті. Але ніхто цьому не надасть жодного значення. Ніби й не було його ніколи.
2 
1
Коментарі
19