Нещодавно я перекладав дивну книжку — спогади польського єврея, який на самому початку німецької окупації 1939 року вирішив утекти до радянського раю. Вирішив і втік. Уникнувши газової камери в гітлерівському "таборі смерті", він потрапив під роздачу сталінської системи, яка п"ять років випробувала на ньому всі можливі види людського поневолення — тюрма, Латинський ліс в очікуванні розстрілу, трудовий табір, колимські ліси, голод, заслання в Середній Азії, знову тюрма і… чудесне звільнення.
І от уже він як польський громадянин прямує назад, до свого дому у центральній Польщі. Їде через обшарпану Казань і ситу чиновницьку Москву, через зруйнований Київ, де йому здається, що від розповідей уцілілих очевидців ворушиться ґрунт Бабиного Яру. Їде додому, де він залишив свою родину — батьків, сестер, братів, де залишив свою молодість, промінявши її на п"ять років цілковитого страждання на межі смерті. Страждання, яке дивним чином в його випадку обернулося на порятунок. Бо він — живий, йому ще нема 25, поруч молода дружина і можна розпочати життя з чистого аркуша. Всі загинули, а він уцілів!
Йому ще нема 25, поруч молода дружина і можна розпочати життя з чистого аркуша
Він потрапляє до свого єврейського містечка, яких сотні у тій місцевості, й помічає, що все на своїх місцях: парк, криниця, пекарня і костел. Тільки євреїв там нема.
Він заходить до своєї квартири, де тепер мешкає польська родина. Де на улюбленій маминій скатертині стоїть засмальцьована сковорідка, а на стінах замість родинних фотографій висять ікони. Він заходить і на питання нової хазяйки: "Хто ви такий?" — відповідає безтямним поглядом. Так можуть дивитися люди, яким нема чого втрачати. Він вибігає з помешкання й тікає на вокзал. Тікає в невидиме майбутнє, щасливчик, пестунчик долі, який віддав би, мабуть, усе, щоб опинитись на місці тих, кого він до кінця свого життя бачитиме у своїх снах.
2 
1
Коментарі
18