Микола Гоголь колись написав відому фразу про дві російські біди — дурнів і дороги. За великим рахунком, можна стверджувати, що досі нічого не змінилося. Дурні так само правлять і так само дурні живуть під дурнями. Бо де узятися б тут розумним? Нема дурних!
Поправка на сучасні українські умови дає ту саму картину. Тільки дурні тепер непрості. У нас сформувався досить стійкий образ негідника, який усередині себе залишився тим самим дурнем. Хоч вважає, що йому вдалося усіх обійти, перехитрити, обставити і вийти в дамки. Наш дурень потребує блискучої вітрини, яка замаскувала б його душевну твань. Він навіть готовий кинути несусвітній виклик долі і почати ремонтувати дороги.
Торік він уже цим займався, спостерігаючи з кольорових бордів, як інші дурні латають діри на трасах — до Євро-2012. Це в них називалося ямковим ремонтом. Коли по суті нічого не змінюється, а лише діри й тріщини заливаються гарячим асфальтом. Наступної весни знову з'являються ті самі діри, але вже в інших місцях. Дорога не вибачає дурням і мститься. Полатана та безглузда вона й сьогодні є реальною вітриною дурного генія.
У той же час імпозантний дурень, дурень-хапуга, дурень-голова колгоспу не припиняють вітати жінок і розповідати про "Київщину — джерело духовності" перед дурнуватими виборами до верховного збіговиська дурнів. Дорога — ось духовність нашого дурня і його жінка, яку він вітає один раз на рік дозою гарячого асфальту.
Дорога веде дурня до Риму, а приводить завжди на кладовище
Тих, хто приїде сюди влітку ганяти м'яча, дурень заспокоїть: "Ви ж не на дорозі гратимете у футбол, а на стадіоні". Тобто їх також вважає дурнями. І всі знають, що ямкові ремонти й футбольні чемпіонати у країні дурнів — це така гра без переможців і переможених, яка триває тут уже не першу сотню років. Дорога веде дурня до храму, до Риму. А приводить завжди на кладовище, де він такий, що ніби його ніколи й не було.
5 
1
Коментарі
4