Ексклюзиви
Понеділок, 15 травня 2006 15:57
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Духи предків

 

Мого вуйка звати Валерієм, але чомусь все життя ми зверталися до нього "Віля".

— Це на честь Володимира Ілліча Леніна ми його так назвали, — пояснювала бабуся, дружина мого дідуся, члена компартії з 1926 року.

— Як же це ви його назвали, якщо в паспорті написано "Валерій Павлович", а не "Віль Павлович"?

Бабуся пояснювала невідповідність тим, що секретарки РАГСу щось недочули й напартачили. Натомість я переконаний в іншому: дід і бабця просто "облажалися". Назвали сина звичайним іменем, а згодом десь почули модну тоді комуністичну версію. Але поїзд уже пішов: змінити ім"я в умовах сталінського режиму — справа непроста.

Сама бабця в паспорті була записана Анастасією Василівною, хоч звали її Надією. Коли її відспівував священик, якось різало вухо оте "раба Божа Анастасія". Адже все життя в мене була "бабця Надя".

Завжди підходжу до каси, де обслуговує Василина

Дивні імена тоді були, анекдотичні. Пам"ятаю, повипливало в перебудовний час багато фактів про називання дітей у двадцяті роки. Живіт можна було надірвати: Даздраперма, Барикада, Конструкція, Трактор, Сталімир. Постреволюційні "бред и помешательство".

За Хрущова та Брежнєва настала нормалізація — застій, він в усьому застій. Батьки назвали нас Павлом, Андрієм та Ольгою. Народжені після Першої світової три сини мого прадіда називалися Панасом, Лазарем і Тодосем. Духи предків підказують мені, що ситуацію треба якось змінити. Перша ж моя дитина буде піддана експерименту, хоча, можливо, й негоже експериментувати на дітях.

Тричі на тиждень я ходжу до супермаркету. І завжди підходжу до каси, де обслуговує Василина. Так у неї написано на бейджику. Я щоразу витріщаюся на її бейджик, а вона, певно, думає, що мене цікавить її бюст. Ні, просто мою прабабу звали Василиною.

Зараз ви читаєте новину «Духи предків». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода