Нещодавно в одній книжці прочитав, що, виявляється, традиційний одяг перуанського народу кечуа — з подібними до казанка капелюхами і різнокольоровими накидками з вовни альпаки, відомими на весь світ — зовсім не традиційний і не перуанський.
А насправді воно все було так. Коли на землі давніх інків прийшли іспанські колонізатори, то першим ділом заходилися наводити нові порядки. Поділили територію та місцевих невільників між багатими землевласниками і, щоб ці невільники не плуталися між собою, наказали кожній групі одягатися у певну уніформу. Сьогодні такі речі називаються "дрес-кодом".
Завезти дитину в садок, купити 10 метрів гіпсокартону, поміняти долари в банку
Не думаю, що сучасні кечуа дуже сильно переймаються цим прикрим і десь навіть ганебним фактом. Вони природним чином зрослися зі своєю невільничою одежею, що у певний момент, мабуть, і самі повірили, що так одягалися у сиву давнину їхні предки. До того ж сотні тисяч туристів щороку купують їхні капелюхи-казанки на сувеніри. Вже не кажучи про накидки з альпаки — теплі та строкаті, наче перський килим.
Однак у цій історії мене займають не так перуанці-кечуа, як свої спогади про шкільне дитинство. Те, скільки в ньому було закладено різноманітних шаблонів і часових бомб. Коли я уявляю собі дні тижня, досі свідомість складає їх у два стовпчики, наче у щоденнику. У рядочках біля кожного уроку я умовно записую замість домашнього завдання: завезти дитину в садок, купити 10 метрів гіпсокартону, поміняти долари в банку.
Коли настає недільний вечір, невідомо звідки з'являється депресія, бо "завтра до школи", де першим уроком буде контрольна з математики. А до неї ти в принципі неготовий. Останні 20 років я не можу позбутися враження, що на мені досі синя шкільна форма. На шиї теліпається невидимий піонерський галстук, а батько ось-ось гукне з безвісті: "Андрію, ти уроки зробив?"
А я досі не можу зрозуміти, як уроки можна зробити.
1 
1
Коментарі
6