Середа, 19 березня 2008 14:14
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Червона калина

 

Моя церковна кар"єра завершилася на самому початку. Після закінчення школи я провалив вступ до педінституту і не мав куди подітися. Це були Курси православного священика, які за два місяці видавали свіженьких служителів культу. Тоді, на початку 90-х, можна було запросто стати священиком. Навіть трактористом чи механізатором так швидко не станеш.

І я туди вступив. Ісусоподібний отець Олег, якого ще нещодавно в неформальних колах кликали не інакше, як Йогом, розмовляв зі мною в церковній комірчині без вікон.

— Чи можете проспівати щось духовне? — спитав він, хоча я сподівався запитань про Святу Трійцю чи апостольські послання.

Я зашарівся і не зміг видобути нічого оригінальнішого за "Боже великий, єдиний".

— Ні, ні, це не зовсім церковне, — перервав мене отець, — давайте краще щось… гм… цілком світське…

"Ну, — думаю я, — може, про синьоокого пана полковника? Ні, це повний ідіотизм… Може, "Пісню про рушник"? Цоя? Щось із Мареничів?" Думки гарячково сновигали в голові. І отець Олег вирішив допомогти:

— Андрію, щось таке, щоб я розчув ваш голос…

Отець Олег вирішив допомогти мені

Раптом мій мозок із тисяч пісень цього світу вихоплює одну-єдину пісню, і підлітковий гусячий голос, цілком незалежно від мене, з удаваною бадьорістю заводить:

Ой у луууузі червона калина похилилася!

Чогось наша славна Україна зажурилася…

Ні, я не співав. Я ґелґотав. Це була справжня ганьба і провал.

Отець Олег швидко наступив на горло моїй пісні:

— Вистачить. Вас зараховано.

Це були найпотрібніші слова. О шостій ранку наступного дня я нишком забрав свої речі і втік. Церковного золота з собою не взяв.

Зараз ви читаєте новину «Червона калина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода