Мені дедалі частіше щастить із поїздовими попутниками. Від знайомих чую жахливі розповіді про невгамовних залізничних політологів, уфологів, життєзнавців і просто алкоголіків. Існують ще й такі, що накривають поляну і наливають. А наливаючи, примушують пити. Якщо не п"єш — ти ворог або підозрілий.
Уже більш як рік мені всміхається доля. Моїми попутниками були тихий, як Дон, католицький священик, діловий, наче Рокфеллер, страховий агент, мовчазна студентка Донецького політехнічного, хвора на подагру бабуся і російський далекобійник, який постійно, до самого Берліна, спав? Я багато передумав і перечитав за час не спілкування з цими людьми.
Кілька днів тому знову була поїздка. І знову мовчазні й серйозні підполковник української армії й таємничий чоловік у чорному. У нього все, від шкарпеток до очей, було чорним. На двадцятій хвилині поїздки він дістав чорну книгу, на якій білим по, знову-таки, чорному, було написано: "Сіонські протоколи: джерела і документи". На обкладинці — карикатурний єврей з пейсами, який загрозливо обіймає руками земну кулю. Чоловік у чорному заходився її читати й робив це до самого Києва. Не сказавши ані слова. У Києві він сховав чорну книгу в чорний дипломат і чемно попрощався.
Ліпше невипрані шкарпетки
А я уявив, що замість мене в купе з людиною в чорному їде, наприклад, єврейська родина. Наскільки комфортно було б їм разом із чоловіком, який читає підручник з ненависті до їхньої нації? Тоді я подумав, що краще вже розмови про коаліцію, відкривання душі й пиятики до півночі. Ліпше нестримне хропіння і невипрані шкарпетки. Так, нехай мені всю ніч смердять брудні шкарпетки мого народу. Шкарпетки не вміють ненавидіти.
1 
1
Коментарі