Нещодавно я покинув будинок, у якому прожив останні шість років. Це розлучення нібито не остаточне. Так прощаються зі старими родичами, в яких обіцяють час від часу бувати. Він і далі в моїй власності. Я пообіцяв його не залишати без уваги і не залишаю. Буваю раз на тиждень — перевірити справність роботи газового котла. Перед консервацією на зиму я намагався його задобрити: перестелив дах і почепив ґрати на вікна.
Тепер він виглядає, як справжня фортеця, от тільки всередині нікого нема. У нас бували різні пригоди. Тільки вічні миші знають про всі тонкощі наших складних взаємин. Йому довелося миритися з хазяїном, у якого руки ростуть не з того місця. Мене він відверто терпів, але докучав не надто. Іноді доводилося боротися з його характерними особливостями: дивним перепадом температур, містичними протягами та схильністю до замерзання труб. Ми знали, що нам нема куди одне від одного подітись. А тепер мене там нема. Я зрадив його з двокімнатною квартирою в київському спальному районі.
Так тікають зрадники, які нікого не зраджували, крім себе
Мешкаючи в ньому, здавалося, що я плекав власну самотність, хоч насправді одинаком не був. Тепер, коли самотній він, я не знаходжу собі місця. В ньому лежать на стелажах книжки, яких ніхто не читає, виделки, тарілки й горнятка, якими ніхто не користується. Працює холодильник — просто так, ні для кого. Але мені трохи радісно, що в будинку є хоч щось, що продовжує жити.
Останні три мої приїзди були дуже кінематографічні. І якби я був японським режисером, за ними можна було б зняти повнометражний фільм — без сюжету, але з бурхливими внутрішніми переживаннями героя. Всі три рази в мені боролися два бажання: зачинитися в ньому і ніколи не виходити та чимшвидше звідти втекти. Так тікають злодії з місця злочину. Так тікають зрадники, які нікого не зраджували, крім себе.
Я знаю, що цей будинок мудрий і добрий. З ним насправді все гаразд. І зі мною — теж. Тільки більше вже ніколи не буде так, як колись.
Коментарі
6