Середа, 23 лютого 2011 15:55
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Біла пов'язка

Є легенда про пісню "Вологда" білоруської групи "Песняры" — всесоюзного шлягера 1970-х. Вона — про любов хлопця до дівчини з далекої Вологди. Хлопець запитує себе і сам собі відповідає: "Где же моя черноглазая, где — в Вологде-где-где... в доме, где резной палисад!". Хтось закинув чутку, що в тому місті є лише один будинок із різьбленим палісадом. Там, мовляв, розташований Вологодський шкірвендиспансер.

Якщо припустити, що автор тексту цієї пісні, Михайло Матусовський, свідомо здійснив таку диверсію проти радянського слухача, це можна сприйняти як своєрідний подвиг. Хто в офіційній культурі того часу міг би дозволити собі таке глузування? З другого боку, я не бачу нічого ганебного в тому, якби і справді хлопець чекав свою кохану зі шкірвендиспансеру. Та ще й пісню про це написав і проспівав на весь світ.

Вони, як хворі голуби, шукали якогось тепла, солодкого, сигарет

Я мешкав через дорогу від такої установи. У народі її називали "трипер-дачею". Всі вважали її чимось середнім між психлікарнею та цвинтарем. Замість різьбленого палісаду від світу її відгороджував кований частокіл.

Ми страшенно боялися дітей із білими пов'язками на голові, які тікали звідти і розсіювалися по нашому району. Ці діти були для нас недоторкані. Вони, як хворі голуби, здавалося, шукали якогось тепла, солодкого, сигарет. А отримували огиду, сніжки й каміння. Вони не могли нам нічого пояснити, а ми не хотіли від них нічого чути.

Я жалів цих дітей і ніяк не міг подолати ненависть свого оточення. Коли почув легенду про "Вологду", уявив цю "черноглазую" з білою пов'язкою на голові — й полюбив її та хлопця, який так її кохає. І тих дітей, які щось затято шукали за гострим парканом "трипер-дачі", але так і не знайшли.

Зараз ви читаєте новину «Біла пов'язка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода