Запасний варіант

Віра Іванівна – найближча подруга моєї тітки. Успішна бухгалтерка з двома квартирами – в Луцьку та в Києві. Колись мені ставили її у приклад.

– У неї все життя сплановане. До всього є запасний варіант. Щойно влаштовується на роботу, як починає шукати нову, де платять більше, – казала тітка.

– Мене так мама навчила, – говорила Віра Іванівна. – У школі ходила на дві олімпіади, щоб одну з них точно виграти. Вступала у два університети. Зустрічалася з двома хлопцями одночасно. Коли обоє освідчилися, обирала того, хто може мені більше дати. В Ігоря була однокімнатна квартира. Там нам довелося б жити з батьками. А Ваню батько ще в інституті зробив директором в одній зі своїх фірм. Після весілля ми переїхали в окремий будинок.

Але життя з Ванею не склалося. Виявилося, він теж мав запасний варіант. Через півтора року привів додому коханку. Після Вані було ще два невдалі шлюби і син Олександр – від останнього.

Позаторік його хотіли забрати в армію. Мати оформила сину карту поляка і відправила вчитися до Варшави.

– Йому в армію не можна. Рік послужить – і в АТО заберуть. А там уб'ють. Польща – наш запасний варіант, – казала Віра Іванівна.

Сашко рік навчався на економіста, а потім повернувся додому в домовині. Загинув в автокатастрофі, коли на канікули поїхав до Німеччини відпочити.

– Скільки можна цих запасних варіантів? – кричить на пляжі у столичному Гідропарку хлопець із татуюванням вовка на литці. – Коли нарешті видалиш номер свого Вані? Два роки, як не зустрічаєтеся, а ти йому то пишеш, то дзвониш. Обирай: я або він.

Дівчина видаляє номер зі списку контактів. Хлопець задоволений. Знімає шорти й біжить купатися. Його супутниця за цей час відновлює номер і перейменовує – "Ваня" на "Валя Гінеколог".

×