Таксист на Tesla

Із Костею ніколи не було нудно. 2014-го виграв Green Сard, але у Штати летіти відмовився. Після революції покинув універ і подався на війну.

Ми не бачилися шість років. Стою на зупинці. Відходжу подалі, коли спиняється бородань на Tesla.

– Упізнаєш? – моргає.

Костя працює топменеджером, але, коли стає нудно, таксує на Tesla.

– Навіщо це тобі? – запитую, коли хвалиться зарплатою із п'ятьма нулями.

– Психолог порадила. Бракує спілкування, – Костя стискає руками кермо. – Найкращі співрозмовники – ввечері в п'ятницю. Вчора підвозив режисера з театру. Він застукав дружину з колегою. Доки його додому віз, висушив пів пляшки віскі. Менеджер 5-зіркового готелю навчила лаятися по-французькому. А повія розповіла, як ходила на похорон до чоловіка, якого кохала все життя. Боялася заплакати, бо його вдова не зронила ні сльози. Ще пів року покатаюся й роман напишу.

– Апельсинів хочеш? – штурхає мене у бік. – Ренат підкинув, коли я вранці його на ринок возив. Уявляєш, він сім років не був удома. В'їзд до Криму для нього закритий. Якщо там зловлять – посадять. На своєму будинку написав: "Крим – це Україна".

Іноді скучні пасажири попадають. Коли застряю з такими в заторі, уявляю, який був би мій похорон. Хто прийшов би, що сказав. Часом таке нафантазую, що й самому смішно. Мене цієї фішки навчив чувак, який двічі здолав рак.

– Одружуватися плануєш? – запитую, коли на смартфоні мигає дзвінок від вродливої білявки.

– Шлюб – не для мене. Вистачає пів години, щоб узяти від людини все. Потім стає нудно. Не уявляю, щоб протягнув із кимось довше року. З Віталіною два місяці зустрічаємося. Знаєш, чому досі разом? У неї роз­двоєння особистості. Ніколи не знаю, що утне

×