У Луцьку на вулиці, де живе мій брат, за тиждень пограбували три хати. Виносять техніку, прикраси, гроші. Сусіди налякані. Одні поставили ґрати на вікна, інші – купили собаку.
15 грудня ввечері брат повернувся додому, а ворота відчинені. Украли Рея – молоду німецьку вівчарку. До опівночі батьки з братом прочісують навколишні вулиці. Викликають поліцію. Ті приймати заяви про викрадення не хочуть. Кажуть, нема доказів. Дають зрозуміти: пса ніхто не шукатиме.
Брат упевнений, що вкрали. Це не перший випадок у місті. Породистих собак викрадають на замовлення або для викупу. Наступного ранку подаємо оголошення на кількох сайтах. За 5 хвилин – перший дзвінок:
– Я вкрав вашу вівчарку. Давайте 2 тисячі гривень – і верну назад.
Приходимо за вказаною адресою.
Півгодини чекаємо на морозі. Викрадач не з'являється. Телефонує і просить перерахувати гроші на картку. З'яcовується, то шахрай. Навіть не знає, на якій вулиці зник собака.
Наступного ранку весь район обклеюємо оголошеннями. За день – жодного дзвінка. Вранці у неділю брат іде до церкви. У переддень Миколая підходить до ікони Чудотворця і просить допомогти повернути пса. Коли виходить із храму, у кишені вібрує телефон:
– Ваш собака у нас. Підібрали, бо тинявся вулицею. Приїжджайте.
Рея повертають додому. Рятівник винагороду брати не хоче.
– Вважайте, це вам подарунок до дня Миколая, – каже.
Увечері порожньою маршруткою повертаюся додому. Під сидінням на підлозі бряжчить смартфон. Хочу взяти слухавку, але сідає батарея. Вдома підзаряджаю. Набираю номер, на який був останній виклик. Домовляємося про зустріч, повертаю смартфон.
– То справжнє Миколине диво, – говорить 40-річна жінка. – Син телефон загубив, коли від репетитора повертався. Не так того смартфона шкода, як фотографій. На ньому береже останні знімки з татом. Скоро два роки буде, як він із Донецького аеропорту не повернувся.
5 
1
Коментарі
1