Із Дімою познайомилися 2005-го, щойно приїхала навчатися до Києва. Він виріс у сиротинці. 15-річним його всиновило подружжя, яке втратило сина у ДТП. Обом було за 50. Вивчили його на економіста, на 25-річчя купили квартиру, позаторік одружили.

Напередодні Дня матері Дімі зателефонували журналісти з відомого ток-шоу. Кажуть, знайшлася рідна матір. Шукала сина, бо хворіє на рак, перед смертю хоче родичатися. Діма на програму не поїхав. На прохання журналістів записав відеозвернення до матері. "Вибачення не проси, бо не пробачу. Маю папку і мамку, більше мені нікого не треба", – на камеру обійняв прийомних батьків.

Жінка у студії плакала і клялася, що покинути сина її змусило життя. Приїхала у столицю вчитися, не вступила, нагуляла дитину. Повертатися до батьків із пузом не хотіла. Тож сина віддала. Потім таки закінчила педагогічний. Усе життя працювала нянею. Виховувала п'ятьох чужих дітей, знайти рідного сина руки не доходили.

Їду на проводи у село. На цвинтарі у ряд стоять пам'ятники з однаковими прізвищами. На лаві біля одного з них сидить 92-річна баба Катя. У воєнні та повоєнні часи вона народила 10 дітей. Тут у ряд поховала вісьмох синів і дві доньки.

– Нікому більше мене мамкою назвати. Торік наймолодша Люба пішла на той світ. Що то за життя, коли всі діти вже там, – показує пальцем у небо, – а я тут.

У березні її правнучка народила немовля без руки. Лікарі пропонували залишити дитину.

– Вона дзвонить і плаче: "Бабцю, що робити?" А я кричу: "Забирай! Бо воно – твоє. Мамчина любов сильніша за будь-які діагнози". Над нашим подвір'ям лелеки висиділи двох пташенят. Одне мало проблеми з крилом. На осінь зібралися в теплі краї. Батько курличе, здорове пташеня полетіло, а журавлиха гнізда не покинула. Сиділа з ним до першого снігу, доки внук забрав їх зимувати у сарай.

×