– Було плохенько, потім – погано. Та гірше, ніж зараз – не пригадаю. У нас не влада, а чиряк. Болить і свербить. Але ми терпимо, доки саме розсмокчеться, – каже Ніна Василівна.
Їй за 50. Їдемо в купе потягу Київ – Ковель.
– Від сина вертаюся. У госпіталі лежить, – розповідає. – На війну забрали здоровим, віддали каліку. Обіцяли купу пільг, а коли йде до діла – усе купляємо за власні гроші. Зять теж воював. Його тепер по судах тягають. Свідчить у справі "Торнадо". За те, що контрабанду зупиняли й хотіли порядок навести – їх запхали у СІЗО. А кого не посадили, прибирають по-тихому. За півроку поховав трьох побратимів. Донька боїться з ним жити.
Жінка багато матюкається.
– Другий син пробував крутитися. Зацікавився закупівлями. У серпні дзвонить щасливий: "Систему Prozorro запустили. Мамо, тепер все по-чесному. Заживемо!" Через три місяці поняв, що розвели, як лоха. Бо не таке те Prozorro і прозоре.
Не знаю, хто більше зло. Сьогоднішні не менше за Януковича наробили біди. Коли вони собі зарплату підняли – відчувала, що є десь підвох. Не помилилася. То Гройсман піарився. Підняття зарплати депутатам не підтримав, а людям мінімалку 3200 хоче робити. А я хоч баба з села, але знаю: якщо так буде, то потягне за собою інфляцію і ріст цін. Будемо ще бідніші. Не треба мені його 3 тисячі. Я краще в Польщу на три місяці з'їжджу і зароблю на рік. І коли вони нажеруться?
Ніна Василівна не спить і лається півночі. О четвертій ранку сходить із поїзда в Рівному.
1 
1
Коментарі