Мені завжди здавалося, що торгуватися - це такий особливий вид спорту. А в будь-якому спорті є свої майстри й дилетанти. Наприклад, покійний свекор, що прожив усе життя в Ірані, був майстром, яких пошукати треба. Він починав розмову здалеку, безпомилково вгадував походження продавця й одразу ж переходив на його мову або діалект. За кілька хвилин торгу збивав ціну щонайменше вп'ятеро. А тоді, щоб крамар не почувався публічно приниженим, відсилав дружину й дітей до машини - і збивав іще разів у три.
Так уміє брат мого чоловіка. Якось ми з ним купували парфуми в невеличкій крамниці в Тегерані. Почувши ціну, він нахилився до продавця й каже:
- Та за такі гроші я дам тобі помацати свою лисину!
Сторгувалися ми тоді мало не в півціни.
Та за такі гроші я дам тобі помацати свою лисину!
Я торгуюся рідко. Мама каже, бо "стісняюся". Два тижні тому ми з нею відпочивали на середземноморському узбережжі Туреччини. Якось увечері зайшли в крамничку шкіряних виробів неподалік готелю. Непоганою російською продавець швидко ознайомив нас із новинками будинків моди Prada, Hermes, Louis Vuitton. Присягався у якості виробів. Почувши, що ми з України, заусміхався:
- Торік у мене ваш депутат скуповувався. Комуніст. Як же його… Симоненко!
Ми з мамою недовірливо скривилися:
- А що купував?
- Та різного. Доларів на 600. Ото торгувався, сил нема! Навіть депутатське посвідчення показував!
Повертаючись до готелю, мама попередила:
- Ти ж тільки не пиши про це, бо, може, турок щось наплутав!
Може, й наплутав. А, може, йому і справді трапився майстер, яких ще пошукати треба.
5 
1
Коментарі
1