23 грудня 2009 року, УНІАН, Київ, вул. Хрещатик, 4
Оксана Забужко на ґанку агенції робить вигляд, що вперше бачить книжку. Кілька разів вигукує: "Вау!"
Чому "Музей покинутих секретів"?
Забужко: Секрети - суто дівоча гра, коли викопується ямка в землі, вистелюється блискучою сухозліткою, викладаються кольорові ґудзички, цукеркові фантики. Все це накривають уламком скла, засипають землею. Через день дівчата розгрібають і дивляться, як там той секрет. Секрети роблять у Польщі, Угорщині, в Росії, Чехії, на Німеччині це припиняється.
Сюжет любовний у мене був, думала вмонтувати його в історичні декорації не буде складно
Коли починала писати роман навесні 2002-го, не знала у що вплуталася. Наївно уявляла, що трохи почитаю історичних джерел для достеменності, щоб не було "развєсістой клюкви". Сюжет любовний у мене був, думала вмонтувати його в історичні декорації не буде складно. Частина, пов"язана з УПА, становить менше третини за текстом і забрала найбільше часу. Довелося працювати у архіві, записати десятки інтерв"ю з учасниками тих подій. Навіть ілюстрації з архівів СБУ. Сотні людей працювали над тим, щоб ця книжка була написана. Там багато чорних рамок навколо прізвищ - повмирали за сім років. Дуже рада, що застала їх живими.
День четвертий,
26 грудня 2009 року, книгарня "Є", Київ, вул. Лисенка, 3
Купити книжку неможливо - усі 200 примірників розпродали напередодні ввечері.
Забужко: Перечитую вранці анонси в інтернеті: "Киев выходной: Ледовые скульптуры, Встреча с Забужко, Шоу поросят". Дякую всім, хто не пішов на "Шоу поросят". Хоча шоу поросят навколо книжки почалося вже давно. Питають: "Правда, що ви пишете роман про УПА?" Казала: "Ні, я пишу роман про любов".
"Музей" був куплений на корню. Німецьке видавництво придбало права на переклад ще три роки тому. Його презентують у жовтні у Франкфурті. Ідуть активні переговори з польським, угорським, голландським, шведським та іншими видавцями.
Взагалі-то у світі такі книжки пишуть по 10 років. Тому сім років - це ще стахановський темп.
Деталі - єдине, що не може вигадати письменник.
Це не входило в мій сюжет, але має стати відоме всім. 1947-го десятки тисяч їздили по хліб у "Западну". За командою Шухевича розмагазинували склади збіжжя 1943-44 років. З нього організували реальну допомогу решті України. У тому, що 1947-й не став новим 1933-м роком, маємо дякувати рухові націоналістичного опору. Саме УПА завдячуємо революції в ГУЛАГу. Хрущовська реформа походила не від хрущовського лібералізму. Хрущов боровся з підпіллям. Носив вишиванку. Його навіть росіяни українцем вважають, хіба що за те, що мав руки по лікті в українській крові. Батько голоду Постишев теж носив вишиванку. Дуже боюся політиків у вишиванках. За версією російських істориків, Хрущов не міг утримати ГУЛАГу, відколи туди влилися українські повстанці й продовжили там свою партизанку. Якби не ця революція, якби не Кенгірське повстання, то мій батько загинув би в ГУЛАГу і я би просто не з"явилася на світ. Із моєї родини в рухові УПА не було нікого, але саме їм я завдячую своїм життям, як і мільйони колишніх радянських громадян, які про це навіть не здогадуються.
Найбільше розсмішило Забужко запитання:
Чи намагалися ви встигнути з виходом книжки до виборів чи це просто збіг?
- У жовтні одразу дві політичні сили захотіли фінансувати масовий наклад видання. Ви вгадали: БЮТ і Партія регіонів. Сказала: "Ні, дякую". Відгукнувся фонд "Україна 3000", який пообіцяв позичити гроші на масовий наклад. Через рік маємо повернути з процентами, так що це чистий бізнесовий проект.
- Польська реакція мене цікавить більше за російську. Для них тема УПА значно кривавіша. У Польщі раніше вивчали у школах історично некоректний твір Яна Герхарда "Луна в Бещадах". Бандерівці там усі харцизяки, алкоголіки і, що пікантно, - з російським матом на устах. Із цієї "Луни в Бещадах" і український класик Павло Загребельний списав свій роман "Шепіт" 1966 року, де також виведені криваві бандерівці, які водку п"ють і дітей ріжуть. Про роман не згадують, бо це один із численних плагіатів великого класика.
- Художня література є предметом розкоші в суспільстві. Для роману потрібно дуже багато попередніх соціальних умов. Література має бути професією, тому що романи на колінах не пишуться. Література може собі дозволити не думати про цільову аудиторію. Вона її формує.
Віра Агеєва, літературознавець:
- Прочитала за два дні. Упівська тема бере за душу, але для мене це книжка про наше покоління, і що ми пережили за останні 20 років.
День п"ятий
Сайт sumno.com
Блогер Богдан Йович
Мені дуже цікаво, що може ця випускниця кафедри наукового комунізму! написати про УПА? Кравчук N2?
Сайт litakcent.com
Marginalka:
Ажіотаж навколо книжки і Забужки штучно підігрівають, влаштовуючи таку очікувану презентацію в такому малому приміщенні. Ну, всі ж знали, що прийде багато людей! І всім же було ясно, що попит буде величезний! Ні, ми завеземо 200 книжок, а потім напишемо, що це сенсація - всі книжки розкупили.
Life:
Ви десь помітили ажіотаж?! Ажіотаж у літературі, це коли Пелевін щось нове видає або Паоло Коельо до України приїхав.
День тридцятий
Киянка Оксана, 25 років:
- Мені цієї книжки на рік вистачить. Учора читала, зустріла слово "задбана". Звідки вона такі слова бере? "Задбана" про жінку - це доглянута? Тепер тільки й думаю чи я "задбана"? Ввечері дала татові почитати. За півгодини заходжу до кімнати, а він накрився книжкою і спить.
День п"ятдесят другий
Катерина Федоренко, директор книгарні "Є" на вул. Лисенка, 4 в Києві:
- У січні-лютому за тиждень купували по 150 примірників. Двічі було, що нову партію по кілька днів доводилося чекати. Весь цей час "Музей покинутих секретів" був на першій позиції серед топів продаж.
День дев"яносто восьмий
30 березня, зустріч із письменницею, Музеї літератури, Київ, вул. Богдана Хмельницького, 11
Перед музеєм стоїть зграйка дівчат. Навчаються на журналістиці. Заходячи перемовляються:
- Он вільні місця у другому ряду.
- Пішли далі сядемо, а то ще змусять питання ставити.
Ведуча дякує і каже, що Забужко стала "новим Мойсеєм для українського народу", "сучасним Франком". Віра Агеєва усміхається, закриваючи рукою обличчя. Оксана Забужко легенько киває і каже:
- Дуже дякую за оказанноє мнє довєріє. Відчуття, що я на власному похороні вислуховую всі похвальні спічі стосовно того, який небіжчик був класний. Минулого тижня звітувала перед студентами Вроцлавського університету. Організаторами були польські славісти. Одна з них пише по мені дисертацію, одна - магістерку. Вони ходили за мною як Еккерман за Ґете з нотатничком, норовили все випитати. Одна з цих милих пань нарікала: "Це перший раз я пишу про живого автора". Ну вибачте, я планую ще трошки пожити. Для пояснення тексту присутність живого автора не грає ролі. Що той автор їв чи пив, чи з ким він зустрічався, не має ніякого значення. Ми от досі не знаємо, хто був Шекспіром. Слухайте, а хто книжку читав?
У залі піднімають три руки.
- Вона в інтернеті єсть, - чоловік із залу.
- Як, уже? Справді, всі 830 сторінок? - дивується Забужко. - Пірати працюють, спасибі їм. Таку роботу зробити: відсканувати і викласти в інтернет. От, прочитав чоловік.
- Дали, я прочитав.
- Той хто дав, теж прочитав. Це називається самвидавом ХХІ століття. Боротися за авторські права в Україні ще 10 років буде передчасно. З досвіду тих, хто прочитав, треба терпляче продиратися крізь перших 300-400 сторінок.
Одна з пань нарікала: "Це перший раз я пишу про живого автора". Ну вибачте, я планую ще трошки пожити
Віра Агеєва не погоджується:
- Саме там найцікавіше описані жіночі капелюшки.
Забужко:
- Сюжет там є, навіть детективний. Те, що це історичний детектив, стає зрозуміло на останніх сторінках. Як каже мій стоматолог: "Я вам легкого життя не обіцяв". Мені часто закидають критики: "Чому так складно?". Пишу для таких читачів, яким є сама.
У світі видається 167 назв книжок на рік на одного жителя Землі включно з австралійськими аборигенами й африканськими бушменами. Прикиньте, скільки хороших книжок назавжди пройде повз вас. Ця думка щоразу холодком по спині обсипає. А раптом є книжка, не перекладена на жодну з відомих мені мов, на яку я голодна саме зараз? У той же час є ціла купа мотлоху і пробитися до своїх книжок - це робота.
Улюблений мій жанр - повість у форматі 50-60 сторінок, наприклад "Казка про калинову сопілку". На два-три місяці втекти від світу у свою вежу зі слонової кості. Коли за день написала свої півтори-дві сторінки, якими задоволена, можу сідати на велосипед, їхати в поля і виспівувати які завгодно арії. Щодо об"ємних творів - або писати або жити. У прозу треба втягнутися і не випадати з ритму, це як будувати будинок.
Агеєва:
- Якось мені зателефонував Оксанин видавець. Говорить, дзвонила Забужко й питала чи в мене є гарний хірург. Кажу, може спочатку терапевта? Він: "Та нє, я теж спочатку так зреагував. Це не їй треба, це в її героя вогнепальна рана".
Забужко:
- Я його справді тоді дуже перелякала. Кажу: легені, пульмонолог потрібен. Зачеплена вершина легені, не знаю в якій частині. Прогноз потрібен скільки візьме одужання.
Минулого тижня отримала кілька дзвінків від своєї міжнародної агентки. У багатьох західних видавців на оцей товстенний роман - шок. "Ви ж розумієте, це буде дуже дорога книжка!". Шведи чи голландці порахували - 39 євро. За таку ціну там може продаватися тільки хтось із національних класиків, і то найрозкрученіших. Що б і у якому об"ємі Ґюнтер Ґрасс не написав - 39 євро німці заплатять. Питають: "Чи можна якось скоротити?", кажу: "Не можна". Тільки технічним чином - формат, верстка.
Шведи чи голландці порахували - книжка коштуватиме 39 євро. За таку ціну там може продаватися тільки хтось із національних класиків
Художню тканину взагалі різати не можна. Відомо, що Достоєвський писав спішно - треба було на певний термін віддавати у друк. Йому потім показали у тексті: "Посреди комнаты стоял круглый стол овальной формы" і сказали: "Ви б якось виправили при перевиданні". Він сказав: "Пусть остается".
В аудиторії варшавського університету затесався українець, який гордо сповістив, що він ніколи не міг читати "Польові дослідження" далі 20-ї сторінки. Мусила пояснювати, що не можна все життя читати "Українську правду", а потім братися за Джойса чи за Пруста. Просто не поймьотє.
"Музей покинутих секретів" Оксани Забужко
Головні герої
Дарина
про себе на екрані:
Ти просто пуста кукла, Дарино Гощинська... Красива баба, авжеж, під цим оглядом нічого тобі не бракує. Скаче, бадьориться... Перед ким ти вистьобуєшся, ніби на медаль заробляєш, якого хріна? Дєвочка-сорокалітка, вічна невиліковна відмінниця, гендлярка фейсом і прочитаними книжками, кукла, кукла, дурепа.
Портрет:
Морда кремовим тістечком, волосся гладенько зачесане назад, аби нікому не забракло моїх ніжних вушок, чорний шкіряний жилет і біла з мушкетерськими закаврашами блуза від Bianco, чорні джинси.
Адріан
Дарина про Адріана:
Невже це мій хлопчик, такий, яким я його задумала, такий живий, такий справжній, такий куди несподіваніший, багатший і цікавіший, ніж я сама спромоглася б вигадати, такий великий і вмілий, "дай сюди", у нього справді все краще виходить, ніж у мене, навіть покраяти хліб - тоненькими, однаково рівними скибочками, і головне, що він усе робить з якоюсь напрочуд природною легкістю й простотою.
Портрет
Ти й справді немов подорослішав над ними, і більше не подобаєш на того довготелесого й клаповухого, розгойданого в ході, мов загрібаєш "із запасом", пацана
Батько про Адріана
Змужнів... Бабця, Царство їй небесне, все журилася, що ти в Стефу вдався. Все їй здавалося, що ти заніжний, як на хлопця.
Стосунки
Тележурналістка Дарина Гощинська знімає фільм про Гелю Довганівну - жінку з архівного знімку часів УПА. Адріан Ватаманюк - онук Довганівни. Він перший знайшов Дарину: "приперся до неї на студію, а вона зашипіла на нього як кицька, але ніжки - го, ніжки він її одразу оцінив, зразу вирішив, що такі ніжки його рук уйти не повинні!"
Робота над фільмом зближує героїв. "Відколи ми разом, перестав сприймати інших жінок, як жінок. Не те щоб я не бачу довкола себе невичерпного розмаїття ніжок, попочок і всього, що належало бачити нормальному хлопові, - бачу, і прекрасно, але все те більше не сприймається мною як керівництво до дії" - каже собі Адріан. Дарину називає "Лялюсею" і своєю "золотою дівчинкою".
Журнал "Країна" N15 від 9 квітня 2010 року
3 
35413
Коментарі
2