В "Правий сектор" пролізла криса

17 травня 2012 року – день народження мого сина Віктора. Цей день я планував провести поруч з дружиною у пологовому будинку. Ми заздалегідь домовилися "народжувати разом". Втім трапилось зовсім інакше. Її пологи почалися під райвідділком МВС, а той день, як і десять наступних, я провів в київському ІТТ (ізоляторі тимчасового тримання).

Так для мене завершилася громадська акція у гральному салоні. Це був би звичайнісінькій захід, яких вже було багато, якби групка провокаторів не потягнула з каси кубла 16 тисяч гривень і підставила решту людей. Разом зі мною затримали ще трьох активістів. Добре, що не більше. Першопочатково нам шили розбій. Для зміцнення віри у свою вину били та погрожували.

Ми сиділи за гратами. Рідні шукали адвокатів. Журналісти постили новини на стрічки, писали статті, знімали телесюжети. Кожен допомагав, як міг. Але дехто в цей час на вкрадені гроші жер віскі у кабаках, не заморочуючись думками про ціну свого дозвілля. Ці "дехто" мають свої імена. Отже, знайомтесь з першим нашим героєм – Антон Бондаренко. 27 років, Кличка – Мечислав. Офіційно безробітний. Дефакто – груповод, постачальник масовки на платні мітинги. Нажаль є така професія у нашому психічно хворому суспільстві, де політика давно стала синонімом проституції.

Працює з усіма, хто платить гроші. Байдуже, влада це, чи опозиція. Не гребує підбирати рабів для різноманітних провокацій, бійок, штовханин. Аби урвати. Свого часу був правою рукою сумнозвісного Руслана Багмута. Після таємничої загибелі (самогубства) останнього успадкував всю його клієнтську базу та контакти з "потрібними людьми" у силових структурах.

Жадібний та безмежно користолюбний. На одну людину отримує зазвичай 800 гривень, виплачує – 100 грн. Стандартний хосен (навар – ідиш.) знімає навіть на своїх друзях, що потрапили у скрутне фінансове становище. Потім очікує від них вдячності. Любить ставити людей у залежність.

В якості масовки зазвичай підбирає 16-17 літніх бонхедів, позаяк вони обходяться найдешевше. За один день мітингування заробляє 5-10 тисяч доларів. Має стійку звичку "малюватися" перед школотою. Для цього тихцем підходить ззаду і б'є пляшкою по голові якого-небудь дрібнокаліберного негра, бажано представницько вдягнутого диппрацівника. Дебелих чорних не атакує – боїться. Втім і від маленьких африканців доволі часто отримує звіздюлін. Провокатор і стукач.

Після "Святошинського штурму" через знайомих виходив на слідчих МВС з доносом на активіста Миколу Сухоліта. Останнього потім деякий час тягали, але припинили, як розібрались. Схильний бути сірим кардиналом. Все протизаконне робить чужими руками, прибуток забирає собі. В колах націоналістів до Бондаренка приліпилася кличка "глист". Він і справді схожий на паразита – проникає у здоровий організм й намагається зруйнувати його собі на користь.

Так, навесні 2012 року Бондаренко долучив до лав Святошинських робінгудів собі подібного Олеся Вахнія. Ця солодка парочка зголосилася допомагати, але час від часу кидала пропозиції грабанути який-небудь гральний салон, мовляв вони все одно поза законом, то ж нічого не буде. Зрозуміло, що інші активісти на такі ідеї крутили пальцем біля скроні й попереджали: "Не дай бог! Здамо ментам!". Врешті решт Бондаренко та Вахній пообіцяли вести себе чемно і запевнили, що то була всього лише пропозиція, висловлена в режимі мозкового штурму. Їм повірили. Як виявилося, дарма.

16 травня 2012 року провокатори зорганізували у гральному салоні невеликий безлад в розпал котрого Вахній крадькома виніс з каси закладу 16 тисяч гривень і мобілку співробітниці. Інший учасник акції, запрошений Бондаренком - Володимир Супрун засунув собі в рюкзак монітор комп'ютера. Таким чином трійка негідників звела пристойну громадсько-політичну акцію на банальний кримінал. Ганебне відео потрапило на телеканали, а я та ще троє активістів - за грати.

Те, що саме Бондаренко був організатором пограбування з'ясувалося вже через пів години по завершенню акції. Біля метро Житомирська ми невеличкою групою зайшли в кафе. Розташувавшись, Вахній слухняно вийняв з під поли куртки товстеньку пачку грошей і в присутності кількох свідків слухняно, немов начальнику, простягнув її Бондаренку. Останній перерахував банкноти під столом, а потім із задоволеним виразом обличчя прошепотів, що там 16 тисяч гривень. Після цього запросив Вахнія до туалету "ділити трофей на порції". Побачене стало для шоком як для мене, так і для одного з моєї товаришів. Коли кримінальники вийшли з туалету, Бондаренко спробував тицьнути мені в руки 2 тисячі гривень. Обізвавши їх кретинами ми з товаришем пішли з кафе. Протягом півдоби міліція запакувала чотирьох безневинних людей.

Почалися допити, тиск, страждання рідних, витрати, боротьба за закриття кримінальних справ. А Бондаренко поїхав собі в Крим відпочивати на награбовані гроші. Жодної копійки на адвоката нікому із затриманих він так і не дав. Криса. В подальшому я довго думав над тим, чи не сказати всю правду, адже був одним з дуже небагатьох хто її знав. Тягарем лежала відповідальність за товаришів, які постраждали через мою недалекоглядну кадрову політику. Втім, я вирішив дати покидькам шанс виправитися за умови, що вони допоможуть хлопцям розрахуватися з адвокатами. Це був той найменший мінімум, виконання якого я зобов'язаний був від них у вимагати у цій ситуації.

Я не з тих, хто так просто здається. Моєю відповіддю на переслідування системи стала ще активніша протидія окупаційній системі. Вийшовши на підписку про невиїзд та дещо оговтавшись від знайомства з тюрягою, я знову згрупував навколо себе активістів і почав закривати одне казино за іншим з новою енергією. Часто виступав по телебаченню, давав інтерв'ю друкованим ЗМІ. В решті решт неабиякі організаційні зусилля дали результат - з весни 2013 року спільнота почала активно зростати в своїй чисельності та користуватися авторитетом у суспільстві.

В той час ми були сильні як ніколи. Нас боялись перевертні в погонах та їх тітушки, нас любили та поважали прості українці. Після серії вдалих акцій у Києві та області подібні команди почали виникати практично по всій території України. Перед нами постала задача структуризувати та впорядкувати потужний всеукраїнський рух. Саме тоді поміж товариства виникла назва для виходу Спільноти на всеукраїнську арену – "Білий молот". Білий колір було обрано як символ чистоти, молот – як уособлення кування нової реальності, руйнування зла.

За дивним збігом обставин в цей же час на горизонті з'являється все той же Антон Бондаренко. Запевняв, що визнав свою помилку і обіцяв, що от-от знайде хоч трошки грошей для репресованих товаришів. Втім, виявилося, що негідник не розкаявся, радше навпаки – вирішив вкотре нагидити. Єдине, що плани свої трошки відклав до сприятливих обставин.

На жаль, невдовзі він їх дочекався. Все тієї ж осені до Спільноти проникає дивакуватий хлопець років 20, що називає себе Горан. Він швидко всіх втомив нескінченними теревенями про расові типи і чистоту крові. В його голові хаотично купчились тони інформаційного мотлоху, не було лише чогось пов'язаного з Україною, її сьогоднішніми реаліями та перспективами на майбутнє. Виявилося, що хлопчина вже встиг побувати засновником ултрашовіністичної організації "Верное казачество". Ідеологію цих ряжених розкривати не буду, кожен охочий зможе самостійно осягнути її в Інтернеті. Повідомлю лише, що такому поняттю, як Україна в головах козачків на кшталт Горана місця точно немає. Чому цей тип вирішив податися у націоналісти ніхто з нас так і не зрозумів.

Якихось організаційних талантів за Владиславом Гораніним (справжнє імя Горана) ніхто не помітив. Однак, всім кинулася у вічі гіпертрофована амбіційність останнього. Не залучивши до організації жодної нової людини, расолог заходився здобувати дешевий авторитет серед молоді. На акціях прямої дії замість того, аби впорядковано відступати, Горан бравурно торохтів у свою дешевеньку мильницю пасажі в стилі Тесака. Потім викладав свою маячню в Інтернет, малювався так би мовити перед 16-17 літньою школотою, найменш вибагливим сегментом націоналістичного руху.

На хвастуна не нужен нож. Ему немножко подпоешь и делай с ним, что хошь. (Пісня лисиці Аліси та кота Базиліо)

Комплекси меншовартості юнака швидко помітив Антон Бондаренко і вирішив, що настала його зоряна година. Поки я планував акції та просував антикорупційну ініціативу у суспільстві, Бондаренко поза моєю спиною щодня нашіптував Горану тези про те, що він "великий фюрер". Це було саме те, що хотів почути закомплексований та невпевнений у собі юнак. Горан був вдячним слухачем і одразу вірив в усе, що казав йому Бондаренко.

Бондаренко теж радів. Нарешті він знайшов дурника, котрим можна керувати і котрий буде підставлятися за похвалу від сірого кардинала. Такий собі зіц-председатель Фунт, який щоправда сам не розуміє того, що він всього лиш лялька-маріонетка. В кінці жовтня минулого року Горан з Бондаренком здійснили несанкціоновану акцію – погром грального салону у Голосіївському районі Києва. Захід скінчився повним провалом – міліція затримала більше 10 активістів, а керівники заколоту розчинилась у просторі, залишивши малечу напризволяще. Жодного суспільного резонансу випадок не набув.

Після цього два новоявлених вождя та їх прислужник Вахній не знайшли нічого кращого, ніж звинуватити в своїй ганьбі автора цих рядків, мовляв я заздалегідь здав всіх ментам. Почали лити на мене тони бруду, заснували фейковий "БМ", чисельність котрого щоправда коливається в межах 10-15 чоловік. Створили свою групу в Інтеренті і за допомогою роботів накачали її людьми, переважно з Росії.

Перед самим Новим роком вони знову напали на гральний салон. На цей раз в районі метро Дарниця. Знову затримали з десяток малих, які стали вже традиційним витратним матеріалом для цих мерзотників.

Замість висновку. Якщо система не здатна здолати Вашу спільноту у відкритому бою, вона неодмінно спробує це зробити зсередини. Будьте пильними.

Микола Єременко, лідер антикорупційної ініціативи "Святошинські робінгуди ("Білий молот")