Страх позбавляє людей думок про опір
Із теперішньою українською ситуацією перегукується роман англійця Грема Гріна "Комедіанти". Недавно в кав'ярні "Купідон" побачив книгу, видану понад 40 років тому українською мовою. Почав гортати, зацікавили симптоматичні крапочки в тексті, які змусили провести багато аналогій з Україною.
У романі йдеться про дядька, який живе на Гаїті в часи правління диктатора Франсуа Дювальє. Історія цього правителя така: він був лікарем і став популярним у гаїтян, бо поборов епідемію тифу на острові. Посів пост міністра охорони здоров'я, потім виграв вибори і став президентом. А далі - диктатором, максимально жорстоким і дивним, якому не було аналогів в історії. Перше, що він зробив на новій посаді, - надав необмежені повноваження і фінансування так званим правоохоронцям.
Місцевою мовою цих "міліціонерів" називали тонтон-макути. Багато людей їх боялися. Думали, що це - зомбі або перевертні. Макути не мали страху, були озброєні револьверами й мачете. Якщо приходили по когось - убивали і забирали тіло, рідні не могли його поховати. Макутів цих була шалена кількість. За місцевою легендою, Тонтоном звали дядька, який викрадає неслухняних дітей, ховаючи їх у мішок, щоб потім з'їсти. Побожний страх перед їхніми можливостями позбавляв людей навіть думок про опір. Тонтон-макути часто забивали людей до смерті та спалювали живцем на вулиці, а тіла демонстрували населенню для залякування. Їх жертвами були, в першу чергу, можливі прибічники опозиції Дювальє та бізнесмени, які відмовлялися давати гроші рекетирам від влади.
На щастя, ми ще не в такій стадії страху перед владою, як на Гаїті. Вчора дізнався новину, що 220 бійців кіровоградського "Беркуту" відмовилися їхати до Києва, щоб не брати участь у розгоні протестувальників. Дехто каже, що це неправда. "Качка" чи ні - але саме так їх треба налаштовувати.
