"Паперовий" сервіс
Нашій сфері обслуговування і послуг бракує сервісу – то офіціант хамовитий трапиться, то водій маршрутки вижене пенсіонера з посвідченням. Сервіс у нас ідеальний лише "на папері" . Хоча й з ним, з папером, теж трапляються проблеми.
Заходжу в доволі дорогу піцерію. На кожному столі – по баночці з зубочистками і вазі з одинокою квіткою. Серветниця, очевидно, до цієї парочки не вписалася. Усміхнений офіціант пояснює мені, що серветку (одну!) подають зі столовими приборами. Можливо, так воно і має бути – у тонкощах кафешного етикету я не спец. Зате я точно знаю, що для мене, як простого споживача, це, вибачте на слові, пахне "жлобством".
За другим прикладом далеко не ходила, знайшла його у тому ж торговому центрі. Купувала у магазині одягу блузку й спідницю. Згодом зрозуміла, що спідниця – це не мій варіант розміру. Для повернення, звісно ж, потрібен був чек, якого мені ніхто не давав (чеки від усіх недавніх покупок завжди зберігаю). Чемно, довго і напористо пояснювала адміністратору, що жодного чека не отримувала. Врешті, спідницю я віддала, гроші забрала. Але досі не можу зрозуміти – невже так важко вручити покупцеві чек, коли це є обов'язком продавця? Натомість, його чомусь треба вимагати, начебто продавець робить покупцю велику послугу.
А нещодавно львівський транспорт дав мені третій приклад паперодефіциту. За новою системою водії маршруток мусять видавати пасажирам квитки. У салонах вже висять грізні оголошення про контролерів на лініях. Водії і вухом не ведуть на це. Лише три рази за кілька місяців у маршрутці мені дали квиток – тож мушу вимагати його сама. А люди заходять у транспорт, віддають свої гроші і мовчки йдуть далі.
І врешті останній, доволі пікантний приклад, з яким, певно, стикались усі, хто хоч раз бував у громадському туалеті. Те, що рулон паперу і унітаз існують у різних площинах, завжди наштовхує мене на думку, що тут точно щось неправильно. Коли навіть туалетний папір, і той доводиться брати на вимогу.
Лілія ХОМИШИНЕЦЬ
