Ельвіра, повелителька чорних списків

"Доброго дня! Це газета ***? Мене звати Юлія. Скажіть будь ласка, як до Вас звертатись?", – приємний жіночий голос на іншому кінці дроту відриває мене від екрану комп'ютера. Називаюсь і вже готуюсь сприймати нову робочу інформацію. Натомість приємна дівчина Юлія пропонує мені переглянути книжки, які їхній кур'єр може привезти (як люб'язно!) мені прямо на роботу. "Це вас ні до чого не зобов'язує і якщо книжки Вас не зацікавлять, Ви зможете їх повернути", – щебече Юля. А тим часом у моїй пам'яті вже спливає ціла низка спогадів.

Є велика ймовірність що і ваш робочий телефон хоча б раз піддавався цій "атаці клонів". А якщо живете у Львові, то і ймовірність, що у якийсь із осінніх днів 2011 року до вас дзвонила саме я. Свіжовипущена студентка факультету журналістики, вже майже півроку як я черствіла без роботи. Шукати її вирішила не тільки по спеціальності, хоча й фразу "Вільна каса!" не хотілось говорити надто часто. Тому у категорію мого пошуку потрапили трохи "престижніші" професії – офіс-менеджер і оператор дзвінків.

На електронку щодня сипалися "листи щастя" від сайтів пошуку роботи. Працедавці золотих гір не пропонували (а частіше взагалі нічого не пропонували – тільки загадково писали про "зарплату за результатами співбесіди" і "ставку+відсотки"). Одне з оголошень, яке мене зацікавило, розповідало про роботу офіс-менеджера. Мої обов'язки були прості як двері – дзвонити і приймати дзвінки. Зарплата – залежно від кількості дзвінків. Думаю, кожен шукач роботи часом відчуває себе "їжачком у тумані". Я ж, після десятків схожих оголошень відчувала себе не те що в тумані – в цілій туманності. Зрештою, спроба у цьому випадку грошей не вартує, тому подзвонила і записалась на співбесіду.

У визначений день, на каблуках і в сукні, з гордо піднятою головою, я поспішала назустріч долі. Пафос попереднього речення повністю збиває район, куди, вже шкандибаючи на одну натерту ногу, я дійшла. Промислові будівлі, стоянки авто, склади і гаражі. У глибині одного з дворів – двоповерховий будинок. Піднімаюсь на другий поверх. Обшарпані стіни із косметичним ремонтом, зробленим поганою "косметикою". Кабінет директора. З презентабельності у ньому – м'яке шкіряне крісло і комп'ютер. Директор розпитує про освіту, досвід роботи, для чого я до них прийшла. Відповідаю. Потім розповідає про умови – для початку платитимуть мені певну суму – скажімо 1500 гривень на місяць. Згодом, коли наберуся досвіду і буду опрацьовувати відповідні об'єми інформації, ця сума зросте – максимально до 2000 грн.

Потім мені пропонують пройти випробувальний термін. Він сміхотворно малий – всього 2 дні. Тож наступного ранку з'являюсь у офісі о 9-тій. Там вже є двоє таких самих, як і я, практиканток і офіс-менеджер, який нас навчатиме. Назвімо її Ельвіра. У Ельвіри довгі червоні нігті, які ще трохи заточити і можна буде зареєструвати як холодну зброю, біляве волосся і стурбований вираз обличчя – прискіпливо оглядає себе у дзеркало. Роздає нам по листочку – на кожному надруковані адреси і телефони львівських підприємств. Дає також покрокову інструкцію розмови по телефону. "Шаг вправо, шаг влево – расстрел" – так буде, якщо відступиш від інструкції. На чисті листки потрібно виписувати адреси, номери і імена контактних осіб, які згодились переглянути книжки. Їх потім віддають водіям-кур'єрам, а ті вже розвезуть диво-вантаж адресатам. За робочий день я встигла внести у свій чорний список на білому листочку з десяток людей. Трохи більше душ "занапастили" мої майбутні колеги – дівчата, як виявилось, вже закінчують свою дводенну практику.

Ельвіра за цілий день не зробила жодного дзвінка – "великодушно" віддала свій список нам. Зрештою, їй не вперше робити такий щедрий жест – щодва дні або рідше (це вже як пощастить) приходить нова людина, готова пройти випробувальний термін. Компанія, звісно, за це людині не платить – доки знайдеш цінного спеціаліста, можна і розоритися. Ельвіра п'є чай і їсть шоколадне печиво. Ми дзвонимо. Ситуація повторюється – на нашому місці вже інші люди, наприклад, приємна дівчина Юлія.

Минуло майже два роки. Гугл, коли я запитала у нього про Ельвіру, як і колись показав мені вакантну посаду офіс-менеджера з контактною особою все тією ж Ельвірою. Компанія на сайтах пошуку роботи тепер називається по-іншому – зрештою, ще тоді, восени 2011, я помітила, що Ельвіра працює у двох фірмах одночасно – при цьому робочий номер у неї один і той самий.

А приємній дівчині Юлії я відмовила – не люблю, знаєте, потрапляти у чорні списки. Сподіваюсь, що й ви теж.