Етногенез русськіх. Частина 1. Вступ.

Перед тим, як перейти до розгляду другої частини циклу "Мова vs Язык", а саме – запозиченням з української в "русському* язичку", необхідно зробити невеличкий відступ, без якого подальші дослідження будуть малозрозумілими і не такими переконливими. Отже, перед Вами проміжна стаття циклу – етногенез "русськіх"!

В сучасній Росії існує цікавий поділ за етнічною ознакою. Є росіяни – громадяни Росії, і є "русськіє" – себто ті, хто вважає себе слов'янами. Згідно російської Вікіпедії останні є "…східнослов'янським народом. Найбільш чисельний корінний народ Росії (за даними Всеросійського перепису 2010 року складають більше 80% населеня)…".

В зв'язку із даними цього перепису, виникла цікава колізія, яку, як на мене, мало хто помітив. Справа в тому, що 80% людей, які визнали себе "русськімі" дозволяють вважати Росію мононаціональною державою, а "русськіх", де-юре – титульною нацією. Чому де-юре? Російська Вікіпедія має відповідь і на це питання!

"Титульна нація в Росії. Це поняття та його визначення виключені із законодавства Російської Федерації як такі, що мають, по суті, декларативний характер та є юридично некоректними".

Серед усього цього словоблуддя варте уваги лише словосполучення "…поняття та його визначення…". А яке ж воно, оте визначення? Чим воно так не сподобалося російським високо посадовцям, що цей термін фактично заборонили вживати? Секрету із цього, слава Богу, не роблять. Швидше за все через те, що приховувати подібну інформацію в епоху Інтернету стало практично неможливо. Все, що залишається зацікавленій стороні у даному випадку – робити вигляд, що нічого особливого не відбувається. Напевно, саме тому визначення знаходиться на початку вже згаданої раніше статті:

"Титульна нація – частина населення держави чи суб'єкта федерації, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави.".

Ось тут і захована справжня причина відмови від вживання цього терміну у законодавчій діяльності. Забрехалися хлопці, а виглядати повними ідіотами не хочеться! Адже згідно перепису 80% населення складають "русськіє", а назва держави – Росія. Прямо, як в тому анекдоті про Кая та Герду: як не переставляй кубики із літерами, "У", "Д", "А", та "П", а слово "ЩАСТЯ" з них аж ніяк чомусь не складається… Пікантність ситуації полягає в тому, що згідно цього ж визначення, між іншим – загальновизнаного у всьому світі, Російська держава отримала свою назву від громадян НЕСЛОВ'ЯНСЬКОГО походження (татар, башкірів, чувашів, якутів та ще близько 140(!) інших народностей)! Пам'ятаєте про розподіл на росіян і "русськіх"? Так отож…

І що ж їм, бідолашним, там, на верхівці, було робити? В черговий раз змінювати назву держави? На "Русськая**"? Бо змінити назву "русськіє" у прийнятні терміни навряд чи реально. Легше змінити вивіску. З іншої сторони, навіщо змінювати назву держави, коли можна просто не визнавати це незручне визначення! Але до чого причепитися, яку зачіпку знайти?! Люди об'єднується у плем'я, плем'я у союз племен, союз племен з часом перетворюється на народ, народ у націю, нація дає назву державі. Начебто, все логічно… О-о-о! Є ідея, а давайте оголосимо це визначення таким, що має "декларативний характер"! Чудово, але цього замало… Добре, тоді нехай ще буде "юридично некоректним"! Блискавично! Так і запишемо… Для порівняння. З таким самим ефектом можна визнати декларативними та юридично некоректними закони Ома. Вони когось до чогось зобов'язують? Ні?! Отже, є декларативними! Сформульовані не так, як нам подобається? Значить, юридично некоректні! Яке відношення має фізика до юриспруденції?! Я вас прошу, не звертайте увагу на такі дрібнички! Просто повірте, що так треба…

Але повернімося до наших баранів, себто "русськіх". Згадана на початку, стаття із Вікіпедії, впевнено розповідає нам, звідки ж ці "русськіє" узялися:

"…Русський етнос в основному сформувався із нащадків наступних східнослов'янських племен: кривичів, словен, в'ятичів, сіверян, а також із значної кількості переселенців із середньої Наддніпрянщини у XII-XIII ст. В меншому ступені на формуванні русського народу позначилася асиміляція не чисельних фінно-угорських племен (меря, мещера, мурома), що жили на північно-східних територіях, які колонізувалися слов'янами…".

Начебто, все складно. Авжеж? Більше того, в різних варіаціях Ви знайдете щось подібне у ВСІХ російських істориків! Слов'янське походження русських було конче треба якось обґрунтувати, а простору для маневру/фантазії, насправді, не так вже й багато – 4 начебто слов'янських племені і міфічний міграційний потік.

Перші, масштабні фальсифікації російської історії відбулися у кінці ХVІІІ ст., за часів правління Катерини ІІ. Саме за її наказом 4 грудня 1783 р. була створена "Комісія для складання записок про стародавню історію, переважно Росії" під керівництвом і спостереженням графа А.П. Шувалова (В. Й. Ключевський "Історичні портрети", ст. 564). Через декілька років, у 1787, своїм наступним наказом, Катерина ІІ вводить сувору цензуру на видання книжок з історії та перевидання стародавніх літописів. Відтепер приватні друкарні не можуть видавати подібну літературу. В першу чергу, заборона стосувалася відомої друкарні Новикова, котра, цього ж року, тільки дещо раніше, видала книгу А.І. Лизлова "Скіфська історія", що беззаперечно спростовувала історичні фантазії імператриці. В 1792 р. "Історія Катерини", нарешті, побачила світ. А 16 вересня 1796 р., за два місяці до своєї смерті, Катерина ІІ видає ще один наказ, яким забороняє "вільні друкарні" та вводить ще більш сувору цензуру.

Як Ви можете бачити, серед вищого керівництва Росії у поглядах на історію, вже тоді існували дві точки зору: великоросійська та НЕПРАВИЛЬНА! Родзинкою цієї невеличкої історії є спогади члена Комісії О.В. Храповницького (1749-1801), який в 1782-1793 рр. був Статс-секретарем Імператриці Катерини ІІ. У своїх мемуарах, що пройшли неодноразову царську та церковну цензуру і виданих у 1862 р, а потім перевиданих у 1990 р. в Москві, він прямо пише, що Катерина ІІ ОСОБИСТО ПРАВИЛА(!) нову "версію історії". Включаючи складання родословної Російських Великих Князей. При цьому стверджувала, що слідувати треба не історичним фактам(!), начебто "заплутаним", а "потрібному нам порядку"(!), "російським потребам"(!).

Наступним міфотворцем, який відзначився у царині історії був М.М. Карамзін із його "Історією держави Російської" 1803-1826 рр. Із вражаючою уяву цинізмом Микола Михайлович фактично зізнається, що частину своєї праці він просто ВИГАДАВ(!). Ось що він пише про історію взагалі і свою зокрема: "…Але Історія, кажуть, сповнена брехні, скажімо ліпше: що у неї, як у будь-якій справі людській, є домішка брехні, проте характер істини, завжди більш менш зберігається, і цього достатньо для нас, щоб скласти загальне уявлення про людей та їх вчинки…" (М.М. Карамзін "Історія…" І том, 18 ст.).

В зв'язку із цим, мені чомусь одразу пригадується ще один анекдот: Заходить відвідувач до ресторану, сідає за стіл і просить подати йому меню. Серед інших новинок у ньому також зазначені "перепелино-яловичі котлети". Здивований клієнт, чудово уявляючи вихідні розміри обох тварин просить офіціанта уточнити, яке ж співвідношення обох видів м'яса?! "О, не хвилюйтесь!", відповідає офіціант: "1:1, 1 перепел : 1 корова!". Тому залишається лише здогадуватися, яку "домішку брехні" містить праця самого Миколи Михайловича…

Наступними постатями, які остаточно завершили створення міфології "великоросійської держави" є: С.М. Соловйов зі своєю працею "Історія Росії з найдавніших часів" 1851-1879 рр. та В.Й. Ключевський із "Курсом Російської історії" 1904-1910 рр. Наступники Карамзіна у відстоюванні історичної справедливості також помічені не були. Політична доцільність у них завжди переважала над історичною правдою.

Загальновідомо, що коли історія пишеться на політичне замовлення, то в ній дуже мало залишається від власне історії… Проте не все так кепсько! Якщо брехуна ловлять на обмовках, то брехливих істориків на описках! Вся ця так звана історія, так званого русського народу шита білими нитками, вона містить не просто море – океан логічних суперечностей і відвертої брехні. Тож почнемо!

*- Українською мовою дане слово правильно перекладається як "російський", але оскільки росіяни виділяють крім поняття "російський" ще й "русській", то щоб не вносити плутанину, останнє наводиться у його первісному вигляді.

**- останній раз зміна назви у цій державі відбулася в 1721 р., за наказом Петра І Московське царство було перейменоване у Росію.

Читати далі: "Етногенез русськіх. Частина 2. Фіни."