Мова vs. Язык. Десятий раунд! Формули ввічливості. Частина 2.

Хочу зробити невеличкий відступ і зазначити, що запозичень типу "кенгуру" у "русськіх", себто, коли іноземні слова набували в їх язичку геть іншого, а в порівнянні з оригіналом ще й кумедного значення, хоч греблю гати! В якості іще одного прикладу можна навести походження "ісконно русського" слова "фуршет". У часи, коли серед татарської аристократії Московії було модно не тільки розмовляти самим, але й виховувати своїх дітей французькою, на Росію, разом із вчителями та вихователями, був завезений вираз "le déjeuner à la fourchette". У французів цей вислів означає щільний сніданок(!) із м'ясною стравою (дослівно "сніданок під виделку"). Проте посеред рідних фінам "бєрьозок" цей вислів не тільки скоротився вдвічі, перетворившись на гостини "à la fourchette", але й втратив ще гарсонів, прив'язку до часу доби та стільці. Відтепер на Московії гості, неначе худоба, під час подібних прийомів мали їсти винятково стоячи, самостійно накладаючи закуски собі зі столу. Добре, що хоч не голіруч, оскільки виделки якимось дивом тут все таки залишилися. Згодом, мало кому зрозумілий вираз скоротили ще раз і залишився тільки один "фуршет", а те, що у мові, з якої це слово було запозичено, воно позначає один зі столових приборів то залишається лише пікантною і маловідомою широкому загалу подробицею. Отак і влаштовують московіти собі "виделки" щоб відсвяткувати якусь подію!
Між тим, "русській язик" виявився настільки маленьким і жалюгідним, що власних слів подяки в ньому просто не існує. Тобто вони є, але, як Ви вже, напевно, здогадалися, були запозичені фінами з інших мов. Власне, цей факт вкотре ставить "русськіх" у незручне становище. Бо якщо у мові цього народу не було слів подяки, то звідси слідує логічний висновок, що вони йому були просто не потрібні!

Фактично, зараз у "язику" все крутиться довкола двох лексем: "спасибо" та "благо-дарю". Раніше вживалося іще одне поняття – "исполать", яке було відомо на цій території у значенні "спасибі" ще з початку ХVІ ст. Утворилося воно як результат спотвореної фінської вимови грецького виразу "ейс полла ети", що означає "многая літа", але через декілька століть стало застарілим і вийшло з ужитку. Лексему "благодарю" разом із такими поняттями як "благо", "благодарность", "благодетель", "благодушие", "благоденствие" та "благодать" було, в свою чергу, запозичено з болгарської мови, про що красномовно свідчить неповноголосся ("ла-" замість "-оло-") і про яке ми вже писали у першій частині статті. Останнє – "спасибо", яке є скороченим варіантом фрази "спаси тебе Бог!", було запозичено у русинів(!), тепер відомих як українці, "русськімі"(!), раніше знаних як московіти! З неспростовними доказами на допомогу у цій справі приходить суміжна дисципліна – Історія. Беззаперечний факт: Русь та русини були похрещені Володимиром у 988 р., а фіни – тільки після приходу до них Юрія Довгорукого, десь на початку другої половини ХІІ ст., тобто на 150(!) з гаком років пізніше! Що цікаво, свою першу(!) церкву "русськіє" збудували не у Москві (бо її в той час ще просто не існувало), а у Кідекше – одному з міст Суздальської області, яке на той час було князівською резиденцією Ю. Довгорукого! До речі, зверніть увагу на ще одну деталь: назви обох міст для усіх слов'ян(!) є лише порожнім набором звуків, який немає для нас жодного змісту. Так само, як і переважна більшість інших визначних московітських поселень: Рязань, Кострома, Суздаль, Мурома, Тула тощо. Проте, за дивним збігом обставин, ці назви чудово перекладаються з фінської: гнила вода, кам'яниста річка, вовче село, біла глина тощо. Так от, де-факто перша "русська" церква була звичайнісінькою малесенькою капличкою, якій значно пізніше дали звучне звання собору(!) Бориса та Гліба і збудована вона була тільки у 1152(!) р.

Мал. 1. Собор Бориса та Гліба в Кідекше.

Попри залізобетонне підтвердження хронології декому важко повірити, що така фраза як "Спаси тебе Біг", від якої і виникло слово "спасибі", взагалі могла існувати. Між тим в Україні традиційним вітанням із зайнятими працею людьми є "Боже помагай" або "Помагай Біг". Ця норма зафіксована як у літературних джерелах (– Помагай Біг! – гукнув вищий [чоловік] з пронизливими очима. – А може б самі помогли! – відказав Саливон (П. Панч); Антон стояв біля будинку .. і гукав: – Помагай Біг, куме! (С. Чорнобривець)) так і в народних піснях ("Помагай Біг Вам", "Помагай Біг кумко-любко", "Ой, помагай Біг" та багатьох інших).
Хочеться застерегти і від невиправданого вживання слова-оберегу, яким є "спасибі". Коли ви дякуєте людині, що зробила Вам добро, то від кого ви хочете урятуватися? Адже вимовляючи "спасибі" ми у цьому випадку підсвідомо захищаємося від добра і позитиву, що йде до нас! В підсумку, так само не усвідомлюючи, можемо його і не отримати!
Не можна залишити поза увагою походження іншого українського поняття: "дякую". "Русською" пропагандою наполегливо поширюється дезінформація, що воно є запозиченням з німецької через польську, однак варто виписати табличку з усіма слов'янськими мовами, як картинка дещо змінюється:

Зважаючи на те, що лексема "дякую" є спільною для переважної більшості слов'янських мов, тут можливі лише два пояснення: або запозичення з німецької відбулося в сиву давнину, коли ще всі слов'янські племена жили разом (московитів це, звичайно, не стосується) або ж запозичили це слово зовсім не слов'яни. В той же час, відпрацьовуючи останнє припущення, отримуємо докази того, що ця лексема у різних варіяціях поширена також і серед германської групи мов: німецькою буде "danke", голландською "dank", англійською "thank", ідиш "d'anq'n", норвезькою "takk", ісландською також "takk", датською "tak", шведською "tack".
Беручи до уваги наявну слов'янську лексику можна стверджувати, що всі ці слова походять зі спільного індоєвропейського кореню, хоча і пройшли у свій час різний шлях розвитку. Як завжди в таких випадках звіряємося з литовською – це єдина мова, з поміж усієї індоєвропейської родини, яка є найбільш консервативною і через це максимально наближеною до стародавнього, первісного варіянту індоєвропейської мови. Так от, литовською "дякую" пишеться саме як "dėkui"! Таким чином, наявність практично однакового слова "дякую" у трьох(!) мовних родинах: слов'янській, германській та балтській, є беззаперечним доказом його прадавнього індоєвропейського походження!
Цілком очевидно, що слово "дякую" є похідною від якогось іменника чи дієслова. Висувається припущення, що це могла б бути лексема "дати". Однак зараз, через тисячі років після зникнення так званої індоєвропейської мови достеменно встановити значення цього слова не видається можливим.

Читати увесь цикл спочатку: Мова vs. Язык. Перший раунд!