"Люкс" для бомжів
Із заморозками для вінницьких безхатьків наші чиновники відкрили пункт обігріву. Його облаштували обласні МНС-ники з військового намету на сотню душ навпроти Центрального автовокзалу. Побувала там випадково із своїм колегою телевізійником. За 15 хвилин прожила майже інше життя.
Перше, що кинулося в око - акуратно складені сухі дрова по центру намету. Поряд зім'ята газета з рубрикою "Жильё моё". Навколо "буржуйки" сидять четверо чоловіків та одна пристойно одягнута жінка. Та в світлій кепці, штучній дублянці та смугастих штанях класичного крою. Під ногами дамська сумка, поряд залізна банка "Балтика-7", дві порожні пачки цигарок без фільтру . Сидить згорблена, хитається з боку в бік. Дикція видає — п'яна.
- На вулиці мінус 20 градусів. А ми бомжуємо. Знаєте, що це таке? В-и-ж-и-в-а-н-н-я! Тут поспати немає де, хіба, що на цих йолках, що під ноги кинули. Чи на цих холодних лавках? - голосно скаржиться Марина, через кожне слово жорсткий матюк. - Давайте подзвонимо Гройсману (мер Вінниці), і запросимо його сюди. Хай спробує так поспати! Нам дають тільки дрова, гарячий чай та хліб. Здіваються!
Нарікання емоційно підтримують решта бомжів. Мовчать лише двоє, при вході на шкільній парті мілко нарізають сало. Закидають його у велику пательню, що закипає на "буржуйці". У ній безхатьки варять суп з макаронами.
- От цей чай, "мівіну", хліб, це все люди приносять нам,- у бік парти заваленої харчами тицяє каліка-жебрак Володя. - Гріємося, поки біля пічки тепло. А на вулиці, там звичайно холодніше. Мене вибрали старшим по намету. Маю постійно знаходитися на місці, дивитися, щоб не затухали дві пічки. Ніхто з наших між собою не сварився.
Раптом штори намету відкриваються, у середину заскакує маленького зросту вусатий дядько.
- З Різдвом Христовим, цілуйте хреста святого, - кричить й тицяє всім дерев'яного хреста. Кілька чоловіків хрестяться й цілують. За вусачем вбігає високий чоловік.
- Вали журналістів пі****сів! Га***ни!, - кидається з кулаками на оператора з відеокамерою. Ще секунда, й дорогецька апаратура могла рухнути на землю. Рятують двоє міліціонерів, що чергують цілодобово з рятувальниками такому ж наметі, що навпроти. Дебошира з дядьком із хрестом виводять на вулицю.
- Знаєте, я ж професійний кухар-кондитер. Я дуже сильна жінка. По гороскопу Діва. Дайте на проїзд до мами 10 гривень. Я знаю, у вас є, подивіться добре в кармани, - хитро примружує очі Марина.
Дістаю їй з кишені дев'ять гривень. Три залишаю собі на проїзд. Біжу по швидше до намету рятувальників мити руки. Марина за пожертву потиснула мені руку. Між іншим запитую у пожежників, чого це безпритульні так ображаються за незручності.
- Дивні люди! - вже ображається один з рятувальників. - Тут же їм не дім збудували, а пункт обігріву. Щоб було де погрітися і не обморозити "щось" на вулиці. Чай гріємо, дрова скільки треба завозимо. Ми між іншим, також тут цілодобово чергуємо. Кожні 20 хвилин підбігаємо подивитися, чи все там нормально. Мусимо перебувати у таких самих палатках, як і бомжі. І не скаржимося.
Я поверталася додому і думала. Про які умови обігріву мріють ці бомжі? Може, за рахунок наших податків їм потрібно замовляти номера "люкс" у готелях? Чи виділяти окремий будинок? Так, людей шкода. Не мають житла, грошей... але... пардон! Оно скільки людей їдуть за кордон на заробітки. Приїздять у чужі міста, де їх ніхто не чекає... Можу довго міркувати на цю тему, та зрозуміла одне, бомжі — це просто люди, які не хочуть жити краще. Ледарі і дармоїди. Заробити грошей можна завжди, тим більше, що у кожного з них є дипломи. А житло, його завжди можна орендувати. Було б бажання!
