— У Росії значно більше техніки. Україна не має в цьому переваги. В таких умовах підготовка бійців — надважлива, — каже ізраїльський інструктор нової бригади швидкого реагування Нацгвардії 36-річний Цві Арієлі.
Відбув строкову службу в ізраїльській армії. Ще три роки служив у антитерористичному підрозділі. Кілька років жив в Україні. В україно-ізраїльській компанії працював юристом. Після Майдану допомагав пораненим, домовлявся про лікування в Ізраїлі. Співпрацював з МВС для охорони синагог. Потім його запросили на Донбас допомогти з навчанням 1-ї бригади легкої піхоти Нацгвардії.
Як потрапили до бригади?
— Допомагав армії як волонтер-інструктор. Сюди запросив журналіст Юрій Бутусов. Бригаду створили за його ініціативою. Абсурд, що таким займаються журналісти, а не військові, які отримують за це гроші. Але для України це — важлива подія.
Запросили комбрига, а він уже набирав людей. Півроку формував ядро бригади, бо хороші кадри на дорозі не валяються. Непросто знайти "зампотилу", який би не крав. Три тижні готували командирів. Зібрали 30 людей, тренувалися на полігоні в селі Старому на Київщині. Потім запросили на навчання американців із НАТО. Зазвичай таку показуху в Україні роблять у різних місцях. На одному стріляють, на другому долають перешкоди, на третьому роздивляються карту. Ми ж спланували цілісну операцію, як в Ізраїлі. Натовці були такі вражені, що пообіцяли 20 мільйонів доларів. Бо в Україні таке бачать уперше. Ми набрали першу бойову роту. Навчання триватиме чотири місяці. Перша рота вже подолала "екватор".
Як відбирали кандидатів?
— Даємо сильне фізичне навантаження. Три дні люди бігають, ходять у марш-кидки, віджимаються. Відпочинок — лише на сон і їжу. Є інструктори і спостерігачі. Перші дають завдання, другі бігають за кандидатами й оцінюють.
Когось підтримав, підставив плече, підмінив — плюс у графу "взаємодопомога". Хто ні разу не допоміг, не може бути в колективі бійців. Це — головна якість. Льотчик у кабіні сидить один, а піхотинець завжди в колективі. Більшість не закінчують відбір, розвертаються і йдуть. Це нормально. За чотири місяці не створимо в них нові моральні якості. Можемо лише навчити тактики і стрільби.
Важливий індикатор — чесність. Якщо кажу віджатися 20 разів, а людина віджалася 18, то схильна до брехні. Може потім донести командиру неправдиву інформацію. Хтось постраждає.
Набрали повну бойову роту і командний склад другої роти. У штаб і до артилерійського підрозділу потрапити легше. Без відбору досягали б потрібного рівня вдвічі довше.
Які люди потрапили до роти?
— Різні. Є такі, що ніколи не були в армії. Інші воювали. Хтось добре показав себе — наприклад, підбив два танки. Головне, щоб людина була мотивована й хотіла тренуватися.
Чим відрізняється підготовка від інших українських підрозділів?
— Зазвичай в армії вона триває місяць. Немає тренувань від ранку до ночі. Стріляють стоячи, лежачи, інколи — з підствольного гранатомета. Часом беруть участь у занятті зі зв'язку чи медицини. Навіть якщо займатися від світанку до ночі, не підготуєш бійця піхоти. Такого нема ні в Америці, ні в Британії, ні в Ізраїлі. У нас курс триває шість-сім місяців. Потім солдати кілька місяців переміщаються з нескладними бойовими завданнями. Далі переходять або в штурмову, або в роту вогневої підтримки. Хто не справляється на заняттях, тих відрахують у штабну роту. Або й виженуть із бригади.
Ми вирішили, що зможемо за чотири місяці закласти основи підготовки. Бо відібрали мотивованих і підготовлених кандидатів. Статична стрільба — незначна частина навчання. Багато часу приділяємо тактиці. Наступаємо, відступаємо, влаштовуємо засідки. Готуємо людей фізично. Щоб могли витягти поранених або ходити в марш-кидки на 50 кілометрів. Цього за місяць не навчиш. Українські солдати не вміють ходити. Було багато випадків, як от в Іловайську, коли не йшли, а їхали технікою. А це — легка мішень. В Ізраїлі є підрозділи, які під кінець навчання ходять по 120 кілометрів. В українських, де я був, ніхто не ходить. Сідають на вантажівки і їдуть на стрільби. Решту часу займаються дурницями типу прибирання території. Або охороною курилок. У нас господарством порядкує спецрота.
Підйом — о шостій ранку, відбій — о 23:00. Із завдання часом повертаються о третій ночі. Тоді можна поспати довше.
Які є труднощі?
— Не хочу говорити про це. Коли починаєш розповідати, їх більшає. Є люди, яким це не подобається. Кажуть, що я агент "Моссаду". Сподіваюся, нам будуть лише допомагати.
За два місяці перша рота закінчить підготовку. Її відправлять на Донбас?
— Залежить від завдань. Наших бійців ніхто не вчить бігати зі щитами й розмахувати кийками. Тому навряд будуть розганяти демонстрації. Їх готують до бойових дій. Знаю лише, що ще місяць навчатимуться з американцями на Яворівському полігоні на Львівщині.
Як завдання зможе виконувати бригада?
— Це не спецназ. Отже, не працюватиме в тилу ворога чи диверсійних операціях. Хочемо зробити нормальну піхотну частину. Хай не найкраще екіпіровану, але підготовлену на рівні західних. Зможуть штурмувати опорні пункти, знищувати диверсійні групи.
В Ізраїлю немає стільки технічних можливостей, як у США. Тому готують бійця вдвічі довше. Український солдат взагалі має бути ніндзею. Вміти воювати в усіх ситуаціях, із технікою і без неї. Зустрівшись лоб у лоб із танком, треба робити ставку на підготовку. Бо найближчим часом серйозної технологічної переваги над ворогом не буде.
3 
35413
Коментарі