Село Колочава розташоване неподалік озера Синевир у мальовничій долині поміж полонинами Стримба, Дарвайка, Ружа та Красна в Міжгірському районі на Закарпатті. Це чи не єдине село в Україні з найбільшою кількістю музеїв. Їх тут більше десяти.
Зі Львова на вихідні сюди можна добратися з туристичною групою. Екскурсійний тур на 2 дні з ночівлею і обідом обійдеться в межах 900 грн з людини. Привезуть і відвезуть на комфортабельному автобусі. Все покажуть і розкажуть, поселять і нагодують. Екскурсовод-історик всю дорогу розповідатиме про життя закарпатців, будете переглядати фільми та слухати пісні про Карпати, роздивляючись краєвиди хребта Баржави.
А можна дістатись самостійно: о 7.10 ранку зі Львова виїхати електропоїздом "Львів-Мукачево", близько 10.00 прибудете у селище Воловець. Звідти маршруткою до райцентру Міжгір'я, а далі, якщо пощастить, автобусом до Колочави. Як ні – попутнім транспортом, їхати 30 км, таксисти завезуть за 200-250 грн.
Якщо обираєте другий варіант, слід пам'ятати, що про все доведеться дізнаватись самому, включно з тим, що можете бігати по селу і шукати ключі чи екскурсовода, який би вам відчинив той чи інший музей. Вхід в музеї коштує від 10 до 30 грн.
А бігати є куди. Населення Колочави понад 7 тисяч осіб. Протяжність із одного кінця села до другого 40 км. Через село протікають дві річки Теребля та її притока Колочавка. Щороку в Колочаву приїжджають близько 30 тисяч туристів.
Колочава - батьківщина останнього опришка Миколи Шугая. Про нього ще писав чеський письменник Івана Ольбрахт. Тут в самому центрі села, в приміщенні Колочавської середньої школи, розміщений музей Ольбрахта. Чехи їдуть сюди юрбою. Неподалік, метрів за 200 розташований музей "Стара школа". Тут можна побачити, як навчались діти за радянської влади. Поруч – музей "Чеська школа".
Колочава налічує понад двадцять різноманітних пам'ятників. Деякі -унікальні, їх ви більше ніде не побачите. Зокрема, пам'ятник "Заробітчанам", "Вівчарю", "Шабатній гусці".
Найбільш незвичний пам'ятник звели так званим "місцевим шумахерам". Й справді ганяють тут страшно, найпопулярніший вид транспорту – спортивний мотоцикл. Селяни жартують, що кілька років тому у них проклали кілька десятків нової асфальтованої дороги і місцеві водії почали по дорогах не їздити а гасати, аби їх попередити про аварії й встановили пам'ятник "Гонщикам Колочави". На вигляд - це звичайна вантажівка, яка передньою частиною в'їхала в схил. Чому саме пам'ятник поставили не біля дороги, а за річкою, під лісом, невідомо. Малоймовірно, що тут його побачать порушники дорожнього руху.
Музей "Старе Село" розташований у 20 хвилинах ходьби від центру села, за річкою. Тут можна побачити, як проживали колочавці від давнини до порівняно недавніх часів. Одразу при вході - хатина селянина-бідняка, збудована у 1856 році. Тут, в маленькій кімнаті без підлоги, з одним ліжком, малими вікнами та без світла проживала сім'я із щонаменше семи душ, а взимку ще й тіснилися домашні тварини.
За 100 метрів від неї - церковно-приходська школа. Це перша школа, яка виникла на теренах Закарпаття. В Колочаві вона появилась у середині 19 століття і працювала до середини 20. Літом, коли було тепло, діти вчились надворі. Тут для них на траві облаштували парти і дошку, є учительський стіл. Дзівнком, який висить над дверима школи, кликали дітей на урок. Першими вчителями були дяки. Дяк вчив дітей елементарного - писати, читати, молитись, церковного співу.
На території музею є хата ткача, а ще вівчаря, де можна побачити найбільшу колекцію дзвінків для худоби. А ще тут своя парільня, жандармерія, і "холодна", тобто тюрма.
До 2 світової війни в Колочаві існувала велика єврейська громада. Кожен десятий житель Колочави був євреєм. В часи Другої світової війни майже всі вони були знищені у фашистських таборах. Їхнє життя та побут відображає єврейський комплекс, до якого входить корчма "У Вольфа", кімната-вітальня для приїжджих і так звана "бужня" - дім молитви. Тут зібрана колекція єврейських мінор, молитовних книжок та інші іудейські ритуальні речі. В корчмі вам налиють паленки - колочавського самогону, на закуску запропонують теплу печену колочавську ріпу – картоплю, бринзу та солені огірки.
Одразу за територією "Старого Села" видніється музей історії вузькоколійної залізниці "Колочавська вузькоколійка". Він складається із раритетного паровозу та ешелону з десяти вагонів. Кожен вагон відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала у цьому регіоні. Є тут три чеські пасажирські вагони, радянський товарняк, угорський вагон для перевозу худоби та бочка для води, і звичайно ж, вагони для транспортування деревини – рубанців та бокорів.
"Залізничні колії та металеві конструкції вагонів збирали по віддалених куточках. Паводок 1998 року остаточно зруйнував стару вузькоколійку. Вона тут діяла приблизно 20 років протяжністю 35 км від хустського села Драгово до Колочави. І лише високо в горах, на території села Лопухово Тячівського району збереглися її залишки. Вагони пролежали у воді до 2008 року, поіржавлені та покривлені уламки були реставровані", - розповів екскурсовод.
На "вузькоколійку" тут також переобладнані і поставлені раритетні автомобілі, на них можна прокататися. Коштує таке задоволення 20 грн з особи, якщо назбираєте групу від 5 чоловік.
На території музею "Старе Село" розташовані також музеї "Бункер Штаєра" та музей лісу і сплаву у Колочаві – "Колочавські бокариші". В останньому можна побачити справжню лісорубську колибу та випробувати в своїх руках автентичні знаряддя праці лісорубів та бокорашів, а також спробувати сплавити бокор на пологому відрізку гірської річки довжиною 70 метрів. А в музеї "Бункері Штаєра" побачите, в яких умовах жили роками колочавські повстанці. Бункер викопаний у землі і має розміри 2,5 м довжини та 1,5 м ширини. Димоходом служила смерека, через дупло якої виходив чад. Струмок, що протікав через весь сховок правив за каналізацію, окремо була криниця для води. Їжу готували на буржуйці. У музеї зараз зібрана зброя, обмундирування тих часів, є фотографії повстанців.
Унікальним у Колочаві є також "Птахопарк Потяга Швегана", який налічує близько 2 тисяч різних папуг та голубів. Розташований він на обійсті місцевого жителя Василя Макара.
"Захоплення птахами у мене з дитинства. Якось залетів до мене на подвір'я спортивний голуб, на ніжці в нього було червоне кільце. Поки він крутився біля курей, я думав, якби то його зловити. Потім дійшло: насипав трохи зерна, над ним підпер тазик палицею з прив'язаною ниткою. Сховався й чекав, доки голуб не попав у пастку. З того часу мене від мого хобі не відірвати. На початку 80-х поїхав із жінкою до Львова. Купив там пару хвилястих папуг і пару породистих голубів. І так із дня в день, із місяця в місяць розширював свій парк. Скільки тепер є птахів, точно не знаю. Загалом назбирається десь до двох тисяч. Зі спортивних голубів маю українських, румунських, чеських. Із декоративних – дутишів-ставаків, карликових – чорних, білих, строкатих. Є голуби-туркоти різних барв і різних видів, різні голуби-павичі, якубіни. Із папуг є хвилясті, бернарди лімцеві, пенанти, барабанти, гірські. Виводжу нові породи. Бізнесом це не назвеш, усі прибутки йдуть їм на корми", - розповів Макар.
Будучи у Колочаві, варто навідатись і до сакрального музею "Церкви Святого Духа 1795 року". Це дерев'яна церква, збудована без єдиного цвяху. Вона розташована на пагорбі. Її двічі переносили. Це третє місце, де вона зараз.
"В цьому році, коли перенесли церкву, у селі був страшний голод. За розповідями місцевих, сюди, куди мали перенести храм, посадили три невеличкі деревця: справа – ясень, зліва – модрину, спереді – липу. Дерева виросли, стали своєрідним захистом від блискавок. Функціонував храм до 1921 року, була велика боротьба за володіння ним між православними і греко-католиками і чеська влада його закрила. З того часу це вже не культова споруда а архітектурна пам'ятка. У 50-х роках в храмі був склад колгоспної картоплі, а з 60-х років до кінця рядянської влади тут був музей атеїзму", - розповів екскурсовод.
Є у селі і своя мінеральна вода "Боркут". На смак вона не дуже. Кажуть, сірководнева, має післясмак тухлих яєць, проте корисна при серцево-судинних захворюваннях, попереджує хворобу Альцгемера. Але, щоб до джерела дістатись, слід пройти кілометрів зо 3. Хоча, не пошкодуєте: гарні краєвиди, екстримальний перехід через річку дерев'яним хитким підвісним містком. Щоправда, звиклі місцеві по ньому їздять навіть на мотоциклах.
По дорозі до джерела ще знайдете цікавий військовий об'єкт Колочави - "Лінію Арпада", що складається з 36 оборонних споруд часів Другої світової війни. Вдовж річки Теребля тягнуться протитанкові піраміди, земляні траншеї. Тут, у трьох відреставрованих залізобетонних бункерах селяни відкрили військовий шпиталь, спостережний пункт і солдатську кухню. У кожному приміщенні відтворена обстановка, зібрана зброя та предмети тієї доби. Серед раритетних речей – кухня-шпор, нержавіючий посуд, триярусні ліжка, старовинні духові інструменти, кулемети, автомати, рушниці, гранати, каски та багато інших речей.
"Знамениту Лінію Арпада будували угорські солдати. Кожен бункер – це рукотворна печера у горі. Протяжність лінії – майже шістсот кілометрів. Боїв тут так і не було. Червона Армія дізналася про оборонну систему й атакувала в іншому місці. Тікаючи, угорці підривали бункери. Тепер ми їх відновлюємо, щоб привабити до села туристів", - розповів екскурсовод.
Навесні зі сходженням снігу пагорби Колочави стають фіолетові. Тут масово зацвітає рідкісна рослина – Шафран Гейфелів або просто Крокус. Рослина вважається рідкісною, занесена до Червоної Книги, а тут їх сила-силенна. Цвітуть крокуси скрізь: на луках, біля садиб, під лісом, посеред галявини музею.
"Ми чекали на більше полотно квітів. Це все погода. Зазвичай перші квіти з'являються з 20 березня і масово цвітуть десь до 25 квітня. Торік сніг лежав довше, то всі поля потім були всіяні крокусами. Цього року сніг зійшов швидше і квітів появилось менше, ніж ми очікували. І ось вони вже майже відцвітають", - розповів екскурсовод.
Місце, де зупинитись на ночівлю чи на кілька днів, в селі знайдете без проблем. Тут усі займаються зеленим туризмом: здають кімнати, будинки. За добу з особи просять від 75 грн. Їсти можете готувати самі або замовляти за додаткову плату. Умови проживання – пристойні. Помешкання тут доглянуті, місцеві живуть не бідно, більшість із них – заробітчани, працюють у Чехії та Росії.
Найкраще їхати до Колочави літньої пори. Звідси можна піднятися на одну з найбільших гір Карпат - Стримбу (1719м). Зараз там ще лежить сніг. У липні-серпні схили гір рясно вкриваються чорницями – в народі яфонами. Можна наїстись ягід досхочу.
З середини травня у селі ще запрацює школа вівчарства, саме тоді овець виганяють на випас. Можна піднятися з вівчарями на полонину, навчитися пасти вівці, мити їх, доїти, спробувати свіжоприготовленого овечого сиру і вурди та пограти на трембіті.
А доти можете відвідати приватне форелеве господарство, що розташоване за селом. Тут можна наловити риби і її вам приготують.
5 
2164
Коментарі