Говорити дитині про війну треба - як про секс: щоб не нашкодити, - Лариса Ніцой

Діти насправді читають. Просто не те, що їм дають дорослі.

Те, що вони сидять постійно в ґаджетах — у першу чергу вина дорослих. Кілька днів тому в метро бачу — їде матуся з грудним немовлям. Добрий бутуз до рочку. Ще не ходить, але ж уже усвідомлено сприймає світ. У метро дитині, зрозуміло, стає скучно. Мама мала б дитині на вушко описувати навколишній світ: "Дивися, оце люди, а це двері...", називати нові слова. Замість цього вона мовчки витягує телефон і вмикає мультик. Ми самі привчаємо дітей до ґаджетів, щоб малі нам не заважали. Так робить більшість.

Натомість ми мало приділяємо уваги дитячому читанню. Ми думаємо, що дієвий спосіб змусити читати, це крикнути на дитину "Іди сядь і читай!" Нічого подібного. Процес привчення дітей до читання вимагає батьківських зусиль. Це треба робити з любов'ю і з радістю. Так само як відремонтувати машину —доки ти не пприкладеш зусилля, вона ж не відремонтується. Доки ти не потратиш зусилля на приготування, вечері не буде. Так само і читання дітей.

Пригадайте, з якою радістю розглядає книжечки мале дитя. А коли воно підростає, ця радість поступово зникає. Тому що читання стає обов'язком. Завдання дорослих - зробити цей обов'язок легшим і приємнішим. Перш за все треба поламати свою поведінкову модель, починаючи з інтонації і зі ставлення. Для порівняння пропоную всім дорослим проаналізувати, як вони ставляться до слова "морозиво" і з якими інтонаціями вони його промовляють, пропонуючи його дітям. Навряд чи ми кажемо дітям: "Ти сьогодні морозиво їв? Ану йди їж морозиво!" Я пропоную ставитися до читання, як до морозива. Треба перед тим, як видати звук, сказати собі: це я говорю як про морозиво.

У читання треба гратися. Ми, дорослі, настільки зараз усі закриті, забембані проблемами, і нам самим потрібна розрядка. Цю розрядку можна знайти в родині, граючись у читання. Наприклад, поставте перед дитям улюблену страву, візьмемо для прикладу тортик, і організуйте "смачні читання". Дитина читає абзац чи сторінку — і кусає торт без рук, замурзавшись. Дорослий теж повинен робити те саме. І так п -черзі. Син чи доня точно запам'ятає таке читання. Можна інші трюки застосувати. Треба гратися в читання разом з дитиною, щоб було весело.

Навіть раджу деяким батькам вдаватися до хитрощів. Коли дитина зробила уроки і питає, чи можна у комп'ютер пограти, треба казати: "Можна. Прочитай оці дві сторінки і біжи. Не кажіть: ні, поки не прочитаєш".

Можливі і такі хитрощі. Ви купили книжку. Приносите її додому і кажете дитині: "Мені дали почитати книжку на певний час. Всі кажуть — така ульотна. Мені теж цікаво, що там. Але мені треба її швидко повернути". Читайте цю книжку при дитині демонстративно, смійтеся, переживайте за героїв у неї на очах. Їй стане цікаво. Наступного дня прийшовши додому скажіть: "Слухай, мені так цікаво, що там далі. Але мені вечерю треба готувати. Я тебе прошу, поки я чищу картоплю, почитай мені".

Читайте також: В Україні назріває ще одна, після ДНР і ЛНР, проблемна територія

Отакими хитрощами корисно втягувати дитину в читання. Коли дитина вас викриє, вона посміється разом з вами. Так читання не переводиться у площину конфлікту чи обов'язку. Це просто щось приємне і смішне.

Раніше була традиція збиратися родинами й обговорювати книги. У вік наших швидких темпів життя така традиція зникла. Нам у родини треба повертати спільне читання як приємне і модне проведення часу. Тоді діти любитимуть читати.

 

Обов'язково треба. З дітьми треба говорити про все. Тільки подавати в такій формі, яка відповідає віку дитини, щоб не наробити шкоди. Це як про секс. Для 3-річної дитинки ти по-одному скажеш, а для 10-річної вже по-іншому.

Я м'яко це роблю. Намагаюся говорити натяками. До того ж, у дітей стоїть природний фільтр. Їм якщо і прямо сказати якусь інформацію конкретну, вони її можуть не сприйняти. Мозок оберігає від стресу. Але, звісно, не треба зловживати і випробовувати цей фільтр жорсткою інформацією.

Я їхала якось з таксистом — колишнім атовцем. Зрілий чоловік, має внучку. Каже: "Я її бережу, не розказую їй, що стріляв когось. Кажу: "Ми ворогів закривали у темній кімнаті, щоб вони подумали, як поводитися", а дитина й каже: "Дідусю, ти що, мене за маленьку вважаєш? Ти ж мабуть всіх їх з автомата постріляв!". Навіть такі страшні речі діти бачать легко — вони не вкладають у них трагедію людського життя. Їхнє розуміння "з автомата постріляв", як і гра в війнушки, далеке від дійсності.

Потрібно писати одразу і багато. Треба фіксувати ті емоції і ті причини, які рухали людьми саме в ту мить, бо з часом багато що забувається, багато що може стати незрозумілим, чому саме так люди зробили, що ними рухало? З часом усе починає виглядати не так, як видавалося на початку. Приходить переосмислення. Тому треба все фіксувати. Дуже шкодую, що я не могла писати на Майдані, думала, прийде час і напишу. А я вже забула ті деталі.

Ще коли викладала в школі. Мені не вистачало сучасних текстів для вправ на уроках мови. Я працювала у величезній новій школі номер десять від чавунно-ливарного заводу в селищі Нове в Кіровограді. На паралелях було багато класів, були навіть класи з літерою "Ж". Я пам'ятаю, як Нове процвітало. На заводі в три зміни працювало багато молоді. Як на ці зміни кликав робітників заводський гудок. Росли, як гриби, житлові висотки. Навіть вночі велися будівельні роботи, на нічному тлі з різних поверхів новобудов сипалися іскрами зварювальні вогні. Нове сяяло новесенькими розфарбованими майданчиками та дитячими садками. Біля будинків гралося багато дітвори. А потім завод закрився. Cелище накрило безробіття. Боляче зараз дивитися…

До того ж, 1991 року я почала писати повноцінні розповіді для своєї дитини. Доня народилася в час розпаду СРСР, на полицях все зникло, книжок не було, а вона мені - читай та читай. Де ж я їй візьму? Почала писати.

Через вісім років вчителювання я з родиною переїхала жити в Київ. Мого чоловіка запросив на роботу В'ячеслав Чорновіл. Ми їхали з почуттям обов'язку і потрібності. У цей час якраз грянув розкол Руху. Для В'ячеслава Максимовича настали тяжкі часи. Йому частина депутатів та молодіжне крило висунуло претензії: "Інші партії заробляють на виборах бабло, беруть від олігархів гроші, а ви на партію гроші не заробляєте. Ви — невиправний романтик". Спочатку розкололи йому партію, а коли стало відомо, що Чорновіл все ж іде в президенти, поставили на дорозі КАМАаз.

Десять років я пропрацювала в партійних структурах. А потім вирішила: баста. Не можу більше дивитися на цю Верховну Раду, на це притворство і продажність. Хоча у ВР — це комфортна робота: тепленькі коридори, килимові доріжки, на першому поверсі своя перукарня, своя лікарня, ресторан за цінами їдальні. Я звільнилася. Друзі дивувалися, думали, що я пішла на кращу роботу. Так воно і було, я пішла додому і сіла за улюблену справу - писати дитячі книжки, як колись, працюючи в школі. Стала видаватися. Сьогодні мене багато запрошують на зустрічі в школи. Я дуже люблю дітей, мабуть їм подобаються наші зустрічі, бо вони мені платять усмішками і обіймами.