— Після загибелі Андрія Кузьменка мене прорвало писати. З'явилися дві пісні. У стилі Кузьми. Одна — "Слухай, мала…". Він так завжди звертався. Ми товаришували. Друга — про Львів, — говорить 33-річна Наталка Карпа, співачка і телеведуча. — Співаку, вже покійному Владиславові Левицькому, кажу: наче Кузьма біля мене сів і поклав акорди. Левицький: ти не повіриш, у мене те саме. Видно, свої ненаписані пісні у нас вкладав.
Із Карпою зустрічаємося в центрі Львова. Останнім часом живе в Києві. До рідного міста приїхала на концерт.
— Зі мною часто трапляються містичні історії, — продовжує. — Я не забобонна, намагаюся не вірити у прикмети. Та інтуїція добре розвинута.
У ресторані замовляє зелений чай. За вікном накрапає.
— 5-річною ходила до музичної школи. Наш будинок був за кілька зупинок від неї. Батьки показали маршрут, далі їздила сама. Якось заблукала, доїхала до селища Брюховичі. Батьки чекали на зупинці, я не вийшла. На кінцевій опинилася сама в пустому автобусі серед лісу. Почала плакати. Водій узяв мене до себе. Дорогою назад разом виглядали батьків. Тоді відчула: мине 15 років, стану співачкою і їхатиму цією дорогою власною машиною. Була переконана на 100 відсотків.
Після школи хотіла вступати по музиці. Мама переконувала: "Наталко, ти розумна дівчинка. Хочу, аби мала гарну освіту, добру роботу". Вирішили, що піду в медуніверситет. Зв'язків, блатів не було. Закінчила школу із золотою медаллю. Але ніхто не вірив, що це допоможе. Здала екзамени. Коли мала йти по результати, мама каже: "Мені снилося, що стоїш біля великої дошки, і ти — під третім номером". Ніколи не забуду: підходжу до списку зарахованих до вузу, і я — під третім номером. Мороз побіг по шкірі.
Згодом відчула, як помирав мамин батько. Ми були дуже близькі. Він працював суддею, вдома мав велику бібліотеку. Прожив 85 років. Коли захворів, його завезли до лікарні. Якось сплю і наче бачу світло. Крізь сон чую: тук-тук-тук-тук. Прокидаюся — нічого нема. Закриваю очі — знову стукіт. Звук починає зменшуватися, тоді стихає. Через 3 хвилини подзвонили з лікарні — дідусь помер. Ці звуки нагадували биття серця.
А від сестри колись біду відвернула. Їхала з Києва, а дівчата з гурту "Гламур" поверталися з Криму. Сестра Юля з ними співала. Мали зустрітися у Львові. Це було напередодні мого дня народження. Тоді всередині все переверталося, ніби щось має статися. Що 10 хвилин дзвонила дівчатам. Вони з мене сміються, просять: перестань дзвонити. Пішла в церкву. Припала до одного образу, молилася, плакала. Старша жіночка пояснила: це образ Різдва Богородиці, до нього приходять немічні, згорьовані. Вийшла з відчуттям легкості. Дівчата приїхали і казали, що в дорозі мало не потрапили у серйозну аварію, дивом уникли.
3 
35413
Коментарі