четвер, 23 квітня 2015 12:30

"Україна зараз на перехресті. Є величезні можливості піти вперед, і такі самі – впасти"

Україна рік тому і зараз – це дві різні країни. А наступної весни будемо взагалі інші, – каже Володимир Співаковський, науковець, письменник і бізнесмен

Чи може Захід завдати асиметричного удару по Путіну?

– Може бути не удар, а тихий хід. Як у шахах. Пішов пішаком на одне поле і, здавалося, ні шах не поставив, ні мат. Та раптом раз – і противник здається. Світове зниження цін на нафту був не тихий хід, а середній. Чергові етапи – тихі ходи. Гучні робити неможливо. З маніяком так не чинять.

Коли в американських фільмах маніяк захоплює заручників, що з ним роблять? Пускати спецназ одразу – небезпечно. Уб'є всіх. Тому відсилають переговорника. Він годину-добу-тиждень веде переговори. Це не удар, а технологія. Бо що більшого удару завдаєш – то жорстокіший стає маніяк. А тихі ходи дадуть позитивний результат.

Наприклад, Меркель сказала, що не приїде до Москви 9 Травня, а буде 10-го. Це називається "стій там – іди сюди". Ми вас не поважаємо, але й кінців не обриваємо. Перший сигнал: "Я не поїду 9 Травня, бо ми вас не поважаємо. А "10-го приїду" – щоб не давати привід маніяку скоїти щось непоправне. Бо з маніяками в будь-якому разі слід розмовляти в оф-лайні, в он-лайні, пошепки, голосно, як завгодно. Але говорити ротом, а не бомбами.

Недавнє зникнення Путіна на 11 днів означає, що в Кремлі теж почалися свої тьорки. Відбувається якась двіжуха. Але вона не кінцева, має бути ще кілька хвиль, і на якомусь з етапів усе закінчиться.

Якими тоді будуть наслідки для України?

– Жодна з імперій не живе вічно. Є три цикли: зародження, апогей і смерть. Що відбулося з Британською імперією? Займала чверть земної кулі, а врешті лишився один острів. Це не добре й не погано, це – рух цивілізації. Так само й Австро-Угорська імперія – від її розпаду нічого поганого не сталося. Всі центральноєвропейські країни тільки піднялися. У Росії зараз період напіврозпаду. Рано чи пізно вона розвалиться на кілька частин.

  Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ, 62 роки, економіст, письменник, бізнесмен. Народився в російському місті Сочі. Батько був льотчиком, мати – вчителькою математики. 1973-го закінчив економічний факультет Одеського політехнічного інституту. Влаштувався програмістом у Чорноморське морське пароплавство. З 1975-го – молодший науковий співробітник у Раді з вивчення продуктивних сил Академії наук УРСР.  1980-го захистив дисертацію, кандидат економічних наук. 1981–1983-го – доцент у Київському інженерно-будівельному інституті. ­Потім, до 1988-го, завідував економічним відділом у Державному дорожньому науково-дослідному інституті. 1991-го відкрив першу в Україні приватну школу – ліцей ”Гранд”. Нині він входить у п’ятірку найдорожчих навчальних закладів Києва. Є консультантом з лідерства в бізнесі й освіті. Засновник бізнес-конкурсу ”Бренд року України”. Автор бестселерів ”Образовательный взрыв”, ”Комбинации в бизнесе”, ”Если хочешь быть богатым и счастливым, не ходи в школу”, ”Если ты достоин большего, нарушай правила”. У Facebook має 43 тисячі підписників. – Я сповідую теорію ф’южн – поєднання непоєднуваного, – каже про себе. – Люблю ліпити горбатого до стіни і прикручую п’яте колесо до воза. Об’їздив 102 країни. Одружений, має двох доньок
Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ, 62 роки, економіст, письменник, бізнесмен. Народився в російському місті Сочі. Батько був льотчиком, мати – вчителькою математики. 1973-го закінчив економічний факультет Одеського політехнічного інституту. Влаштувався програмістом у Чорноморське морське пароплавство. З 1975-го – молодший науковий співробітник у Раді з вивчення продуктивних сил Академії наук УРСР. 1980-го захистив дисертацію, кандидат економічних наук. 1981–1983-го – доцент у Київському інженерно-будівельному інституті. ­Потім, до 1988-го, завідував економічним відділом у Державному дорожньому науково-дослідному інституті. 1991-го відкрив першу в Україні приватну школу – ліцей ”Гранд”. Нині він входить у п’ятірку найдорожчих навчальних закладів Києва. Є консультантом з лідерства в бізнесі й освіті. Засновник бізнес-конкурсу ”Бренд року України”. Автор бестселерів ”Образовательный взрыв”, ”Комбинации в бизнесе”, ”Если хочешь быть богатым и счастливым, не ходи в школу”, ”Если ты достоин большего, нарушай правила”. У Facebook має 43 тисячі підписників. – Я сповідую теорію ф’южн – поєднання непоєднуваного, – каже про себе. – Люблю ліпити горбатого до стіни і прикручую п’яте колесо до воза. Об’їздив 102 країни. Одружений, має двох доньок

Україна нині на перехресті. Є величезні можливості піти вперед, і такі самі – впасти. Стати, як Албанія чи Сербія. Для того щоб вибратися й рухатися вперед, маємо хороше географічне розташування, людські й територіальні ресурси, підтримку всього світу, яку гріх не використати. Тенденції позитивні, і якщо розумно керувати країною, то через 10–30 років можна вирулити на достойну позицію.

Теперішнє керівництво країни здатне повести її вперед?

– Недавно було 100 днів українського уряду. 90 відсотків його "мочать", бо це не так і те не так. Я ж належу до тих 10 відсотків, які "за". За рік не кожна людина у себе вдома зробить ремонт, навіть якщо має гроші. Україна рік тому і зараз – це дві різні країни. А наступної весни будемо взагалі інші. Так, курс долара злетів, зар­плати, пенсії впали. Але в умовах ремонту всі живуть десь на кухні.

За останній рік у цих жахливих і диких умовах Україна потихеньку почала вирулювати. Енергопостачання повністю переформатувалося. Ми вже не так залежимо від російського газу, як раніше. В уряд прийшли багато нових людей – із бізнесу й не на зарплату, а на волонтерство. Вони розуміють, що можуть зробити кар'єру. Однак це станеться лише за умови, що покажуть результат. Мети накрасти в них уже менше.

Наталія Яресько (міністр фінансів. – "Країна") набирає собі нових заступників, ті приведуть людей із бізнесу, науки, громадських рухів. Це означає, що система змінюватиметься. Верхи не стопорять реформи, вони просто ще не знають, що саме треба робити.

25 років Україна наче не рушала з місця, а тут за останній рік стільки всього сталося.

– Це природний перебіг подій. Останні 25 років у нас був інкубаційний період, де нам просто не пощастило з правителями. Якби замість Ющенка чи Януковича в нас був хтось інший, можливо, країна розвивалася б на рівні Польщі чи Хорватії. Але вже як сталося, так сталося. Нинішня ситуація привела нас до розривів шаблону. Ми або помремо, якщо нас загребе Росія, або вирвемося зі скам'янілості і станемо східноєвропейським тигром. Як азійські – Сингапур, Гонконг чи Малайзія.

Люди, які займаються глобальною економікою, бачать у нас перспективу і можуть дати нам стільки грошей, скільки треба. 500 мільярдів євро або й 600 – грошей у світі багато. Та ці люди не можуть вплинути на нас і нашу ментальність. Нам треба змінювати у собі оте "нас влаштовує, що ми бідні й нещасні, дайте нам 3 копійки або трохи гречки – ми проголосуємо за кого завгодно".

Американці свого часу допомогли японцям здійснити світовий прорив. Запропонували вибрати кілька галузей, які ті найкраще могли б розвивати. Японці вирішили стати світовими лідерами з автомобілебудування, електронного машинобудування і корабле­будування. І досягли мети, сконцентрувавши всі сили на конкретних речах. Так і в Україні варто зробити.

Які галузі маємо вибрати для прориву?

– Я запропонував нашому уряду формулу "10 на 10". Мова йде про реалізацію 10 великих національних проектів. Вартість кожного – 10 мільярдів доларів або євро. Приміром, IT-спеціалісти виконують обсяг роботи на 2–3 мільярди доларів щорічно. Але працюють не прозоро. Свого часу запитав айтішників, чи зможуть виготовляти своєї програмної продукції на 10 мільярдів доларів. Відповіли: запросто. Для цього їм потрібно, аби в Україні був 3G інтернет, комфортні офіси, високі зарплати, нормальні податки. Їм треба виділити 3 мільярди доларів. Взамін повернуть 10. Для країни це – хороший бізнес.

Аграрний сектор виробляє за рік продукції на 5–6 мільярдів доларів. Чи зуміють виготовити на 10? Під силу. Група аграріїв, з якими спілкувався, назвала 20 пунктів. Виявляється, якщо задовольнити їхні потреби на 5–6 мільярдів доларів, то дадуть продукції на 15. Треба мислити цими категоріями. Спершу запитати у виробників, який прибуток вони можуть забезпечити. Потім – що їм для цього треба. Це і є правильний підхід до реформ. Наше керівництво, натомість, послідовність змінило. ­Поставили 30 відсотків податку, а хто скільки чого виробить – ваші проблеми.

Ще є два екзотичні проекти. Перший – офшорні зони. Чому не зробити на острові Зміїний чи Хортиці офшорну зону? Навіщо відправляти мільярди на Кіпр, Шотландські острови? Можемо в себе організувати. Це ж "дармові" гроші. Звісно, варто виробити чіткі правила, запросити спостерігачів з усього світу, аби здійснювали контроль. Офшорні зони ж не заборонені. В глобальній економіці – це структурний елемент. Бідні країни, як-от Панама, тільки за рахунок цього й живуть. Україна зі свого офшору мала б просто так 10 мільярдів доларів на рік.

 

Те саме стосується просування бренду горілки: із локального – в глобальний. Досліджував, які в світі є 40-градусні глобальні бренди. Їх близько десятка. Горілки в жодному списку немає. Нині багато хто почав ігнорувати російську "водку". Отже, є шанс просунути наш бренд.

Досвід яких країн може стати в нагоді?

– Відомий курорт Хургада в Єгипті був ще 40 років тому пустелею. Там, крім бедуїнів із верблюдами, нічого не було. Коли дійшли до ручки, як нині Україна, вирішили щось робити. Всю берегову лінію виставили на продаж: 1 квадратний метр за 1 долар. Налітай, хто хоче. Податок на прибуток – 3,5 відсотка – починаєте платити через 15 років. Європейці й американці розбудували там величезну індустрію, що нині дає Єгипту 20–30 мільярдів доларів прибутку на рік.

Нам спершу треба побачити макет. Потім подумати, як це реалізувати. Податки грають другорядну роль. Важливо, хто скільки готовий інвестувати. Україні не податкову реформу варто робити, а підприємницьку. На ділі це означає створити за рік 3 мільйони робочих місць. Головне, аби люди отримали роботу, стали більше заробляти. Настане час – і податки вернуться. Як логічний наслідок.

Потрібно розвивати все нове. Бідна й відстала в минулому Малайзія сьогодні стала лідером світової освіти, новітніх технологій. Країна зробила ставку на кілька галузей, з якими влізла в світовий розподіл праці. Зайняла свою нішу. Так і Україні треба робити – ­посунути когось у глобальній економіці. Японія влізла зі своїми автомобілями й електронікою, Малайзія – з науковими досягненнями. Чому Україна не може?

Що заважає нам рухатися вперед?

– Держава – як людина. У кожної свій темперамент. Україна – флегматично-меланхолійна. Характер визначається ритмікою. От у США національний ­інструмент – ­банджо: ритм дуже швидкий. У Росії – балалайка. А в України – бандура. Тому в нас усе повільно. Це не погано. Просто наша країна повільно все переварює.

Не боятися майбутнього – ось що варто змінити в українському менталітеті. Варто втілювати швидкі реформи, які не потребують великих затрат грошей, зате дуже показові. От як із ліками. Вони дорогі й їх мало. Цю проблему можна вирішити впродовж місяця. Достатньо дозволити користуватися всіма ліцензійними препаратами із Заходу без додаткового сертифікування в Україні. Також залучити сюди кілька сотень трейдерів. Вони завезуть стільки ліків, що через півроку ті стануть дешевші і їх вистачатиме. Швидко і просто.

Так само в освіті. Щороку держава виділяє 300 мільйонів гривень на друк підручників. А чому б не виставити їх усі на сайт? Користуйтеся безкоштовно. Маленька точкова реформа, але дієва.

Зміни в умовах війни реальні?

– В Києві ж війни немає. Вона не заважає залагодити проблему з ліками чи виставити на сайт потрібні навчальні матеріали.

А як бути з олігархами? Це ще одна біда для країни.

– Олігархи співзвучні зі словом "алігатори". Ніхто не ставить собі завдання знищити всіх хижаків. Бо вони хоч і шкідливі, але виконують свою функцію в природі. Олігархи в 1990-х структурували українську економіку. Без них не було б нафтогазового сектора, телебачення, банківської системи. З одного боку – хижаки корисні для природи, а з другого – діють несправедливо. Створили великий бізнес, але при цьому фантастично несправедливо нажилися. Свою історичну місію вони вже виконали. Потреба в них поступово зникає.

Досягли економічного дна чи ще падаємо?

– Сьогодні країна – ще напівфабрикат. Не зрозуміло, яку страву з неї можна приготувати. Усе залежить від мистецтва кухаря. Маю на увазі керівництво держави. Це як із садом: добрив немає, земля погана, та ще й шкідник налітає – як доб­рому яблуку вирости? Треба більше часу, аби система очистилася. Народ хоче, аби все було добре, але сам не знає, як воно має бути.

Від економічного дна ми вже відштовхуємо­ся. МВФ дав гроші без особливих вимог. От якби не дав – тоді було б справжнє дно. Тепер до цих грошей стільки ж додадуть приватні інвестори. Якщо ми їх не розтринькаємо, а хоча б 30 відсотків використаємо ефективно, буде прогрес. Нинішнє керівництво держави на порядок краще, ніж було раніше. Міжнародна спільнота нас підтримує. Війна ніби вже йде на спад. Це дуже позитивні сигнали.

 

 

Зараз ви читаєте новину «"Україна зараз на перехресті. Є величезні можливості піти вперед, і такі самі – впасти"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути