"Поселок расположен в сосновом лесу, стоящем на уровне Киевских высот, и отличается чистотою озонированного воздуха", – писав про Святошин 1914 року довідник київського Товариства благоустрою. Зараз він разом із частиною історичної місцевості Борщагівка входить до складу Святошинського району столиці. А в ХІІ ст. землями на захід від Києва довкола річки Борщівки і сосновим лісом неподалік володів чернігівський князь Святослав Давидович, правнук Ярослава Мудрого. Він полишив князівський престол і прийняв монаший постриг у Печерській лаврі. Чернече ім'я отримав Микола, а прізвисько – Святоша. Вів життя смиренне, статки свої пожертвував монастирю. Землі, зокрема й ліс, що називали Святошиним, роздав людям, повідомляє Літопис руський. 1619-го король Сигізмунд ІІІ виписав грамоту, за якою визначалися кордони земельних володінь київських міщан. Межі мали проходити "от конца Кудрявца просто через дубровку до борку Святошицкого по дорогу, которая идет з Белогородки до Киева". Це перша письмова згадка про Святошин.
Південніше від нього на карті 1648 року французького інженера Ґійома де Боплана є позначене село Борщівка. Назва походить від рослини борщівки, що старослов'янською означало кисла – її багато було по берегах річки. Довкола п'ять великих хуторів – Михайлівський, Микільський, Братський, Софійський і Петропавлівський, що належали відповідним монастирям у Києві. Краєзнавець Леонід Похилевич має свою версію: "Борщагивкою речку названо оттого, что на ней были расположены хутора, которые снабжали монахов овощами, для борща необходимыми", – пише у "Сказании о населенных местностях Киевской губернии" 1864 року. У цьому ж виданні Святошин описує як "небольшой сосновый лесок Святошин по Киево-Брестскому шоссе".
Заселяти Святошин почали наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. 1897 року територію 225 десятин, близько 250 га, обабіч Києво-Брестського шосе – нинішнього просп. Перемоги – розбили на 450 ділянок і віддали з торгів в оренду на 99 років. Створили "Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин". На його замовлення архітектор Олександр Кривошеєв розробив 24 типи планів дачних фасадів – від двох до восьми кімнат. За архітектурою були подібні до вілл на закордонних курортах. Їх збудували на 20 вулицях і провулках. Це були цегляні та дерев'яні будинки, одно- або двоповерхові, розраховані на проживання влітку. 1909 року кількість мешканців Святошина сягала 12 тис., чверть із них залишалися тут і на зиму. Частину будинків здавали в оренду.
1898-го підприємець Олександр Хойнацький проклав сюди вузькоколійну трамвайну лінію на кінській тязі завдовжки 9 верст – близько 10 км. Вона починалася від Тріумфальної брами, що стояла в районі сучасного Повітрофлотського шляхопроводу. 1901 року Святошин підключили до електромережі, трамвай перевели на електричну тягу. "Езда продолжается около 35 минут. Вагоны Киево-Святошинского трамвая очень удобны и изящны на вид, имеют плавный и свободный ход и от конечных пунктов отходят через каждую четверть часа", – сповіщав "Спутник по Киеву" 1913 року. Коштом господарів дач утримувалися в чистоті трамвайні зупинки. Також, щоб не було пилюки, поливали водою Брест-Литовське шосе, що перетинало Святошин. Дбали і про поповнення казни міста: рибалити дозволяли після сплати певної такси.
У Святошині 1911-го збудували один із перших у Києві стаціонарний кінотеатр, який за час існування жодного разу не змінював свого призначення. Показував фільми навіть у роки Другої світової війни. Він діє досі, називається "Екран".
Дерев'яна церква Святого Миколи, на честь легендарного власника цих земель, стояла на вулиці Шосейній. Зруйнували її в 1930-х. На території селища були 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, комерційне училище Долинської, приватна школа, вечірні класи для дорослих, бібліотека Товариства тверезості, "Санаторій Сувальського та Рокочі", "Гідропатична лікарня Сувальського", пошта й телеграф, фотоательє, кілька аптек, лазня, бакалійна та інші крамниці. Громада облаштувала вільнопожежну дружину. У громадському парку з дерев'яним будинком театру показували вистави, концерти, влаштовували гуляння. Були два ставки для купання і катання на човнах. На торговій площі працювали базар і ресторан.
На початку ХХ ст. Святошин вважали найпрестижнішим серед дачних селищ. Тоді довкола Києва їх було понад два десятки. 1919 року його приєднали до складу Києва. На 1928-й тут налічувалося 366 забудованих ділянок, 184 – незабудованих.
Після жовтневого перевороту найкращі будівлі Святошина передали під профспілкові й відомчі оздоровниці, дитячі інтернати й табори відпочинку. У 1930-х, зберігаючи первісне планування, звели декілька будинків. А з 1957-го почалася активна забудова Святошина багатоповерхівками. Найкраще збереглася південна частина селища із залізничною станцією 1901 року, дачними садибами кінця ХІХ – початку ХХ ст. Три Борщагівки увійшли до складу столиці – наприкінці 1960-х Микільсько-Борщагівський житловий масив поглинув колишню власність Микільського монастиря й довколишні луки. За 10 років до міста приєднали ще дві Борщагівки – Братську та Михайлівську. Петропавлівська й Софійська залишаються у складі Києво-Святошинського району Київської області
7 
35413
Коментарі