"На Донбасі зараз – реальна війна. В Європі цього ще не відчувають"

2

ПУТІН ДІЄ АЛОГІЧНО, А КРЕМЛЬ ВЕДЕ ПОДВІЙНУ ГРУ – СТВЕРДЖУЄ АНДРІЙ ДЕЩИЦЯ, КОЛИШНІЙ ВИКОНУВАЧ ОБОВ'ЯЗКІВ МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

14 червня 2014 року виконувач обов'язків міністра закордонних справ Андрій Дещиця прийшов під посольство Росії в Києві – вгамувати розлючених протестувальників. Люди хотіли штурмувати будівлю. Після дискусії Дещиця разом із присутніми заспівав хіт інтернету "Путін – х**ло". Штурм посольства не відбувся.

Наступного дня російський міністр закордонних справ Сергій Лавров сказав, що "Андрей Дещица для нас – "отрезанный ломоть". Глядя на него, вспоминается хорошее выражение: "не умеешь петь, не пей".

На засіданні Верховної Ради 19 червня, під час процедури звільнення від обов'язків міністра, спікер Олександр Турчинов подякував Андрієві Дещиці за роботу. Зазначив, що дипломат "давав адекватні оцінки подіям"

Що дав вам чотиримісячний досвід виконування обов'язків міністра?

– Навчив мене реальної дипломатії в дії. Те, що на Україну чи на якусь іншу країну хтось може напасти, сприймалося лише в теорії. І коли це сталось – довелося всього вчитися з коліс.

На початку не був певен, що зможемо згуртувати навколо себе весь світ і зберегти єдність країни. Але вдалося це зробити. Особливо показовим було голосування на Генеральній асамблеї ООН (27 березня вона підтримала резолюцію щодо територіальної цілісності України: "за" – 100 держав, "проти" – 11, 58 – "утрималися". – "Країна"). Це була заслуга всієї нашої дипломатичної служби.

Кого було найважче переконати?

– Італію, Грецію, значною мірою Німеччину, частково – Австрію, деяких політиків Угорщини і Словаччини. Наприклад, я зустрічався з президентом Австрії. Довго говорили. Пояснював, із чим ми боремось і які є загрози. Те, що робиться зараз на Донбасі, це – реальна війна. В Європі цього ще не відчувають. Це як для нас, коли був конфлікт у Грузії чи у Придністров'ї. Ми співчували, мовляв, так, війна – це погано, але це не в нас.

Що потрібно зробити, аби відчули?

– Треба працювати з європейськими політиками і водночас доносити правдиву інформацію до тамтешніх жителів. Політики ж залежні від виборців і громадської думки. Слід використовувати ту позитивну позицію, яку займають 100-відсот­кові наші прихильники – США, Канада, Польща, Британія, Швеція, Литва та інші країни Балтії. Вони не так залежні від Росії хоча б у плані енергоносіїв.

Може, Анґелі Меркель слід приїхати з офіційним візитом на блокпости на Донбас.

– У пані канцлера уже відбувається еволюція. Але Німеччина не одне десятиліття мала партнерські чи й дружні відносини з Росією. Щоб зламати цей стереотип і визнати її агресором – потрібен певний час.

Що означає позиція Європи "глибоко стурбовані"?

– Якщо якась проблема тебе не турбує – ти спочатку її вивчаєш і придивляєшся. Потім розумієш, що це – серйозна проблема, а через якийсь час – що вона дуже серйозна. Я переконаний: "глибоко стурбовані" – не остання стадія стурбованості ситуацією в Україні. Це еволюція. Українська дипломатія упевнено й послідовно підштовхує Європу до переходу до наступних стадій реакції на кроки Москви. На початку липня Парламентська асамблея ОБСЄ в своїй резолюції назвала дії Росії "воєнною агресією на догоду власним інтересам". Кожне таке рішення міжнародної організації має більше морально-політичне, ніж практичне значення. Чи зупинить це Москву? Скоріш за все, ні. Однак в очах міжнародного співтовариства Росія ставатиме ще більш ізольованою. Таке рішення слід розглядати як ще один крок у напрямку посилення єдності західних держав і зміцнення їх солідарності з Києвом. Навіть обговорення самого питання агресії проти України, а тим паче прийняття відповідної резолюції та окреслення речей своїми іменами, є додатковим механізмом поширення правдивої інформації про події в Україні, чому так протидіє Москва.

Як Захід вибудовуватиме стосунки з Москвою, якщо вона здатна порушити будь-який договір?

– Зараз Захід і Росія підтримують відносини між собою "как будто бы ничего не случилось". Але санкції мали ефект. Москва пішла на контакти і переговори із Заходом та Україною, щоб не потрапити під їх новий рівень.

Третій етап санкцій?

– Так, хоча я досі не розумію, якими вони мають бути. Йдеться нібито про секторальні, але поки що це чітко не заявлено. Ще після другого етапу санкцій росіяни почали шукати шляхи виходу із ситуації, в яку самі себе загнали. Маю на увазі мої перші контакти з Сергієм Лавровим (російський міністр закордонних справ. – "Країна"). У лютому він сказав: "Киевская хунта, фашисты захватили власть, мы никогда с ними говорить не будем". І при цьому анексували Крим. Так само не погоджувалися на жодні переговори з нами в березні. 4 березня в Парижі Лаврова про це просили Джон Керрі (держсекретар США. – "Країна") і Кетрін Ештон (верховний представник Європейського Союзу з політики безпеки. – "Країна"). Він відповів: "Категорически нет". Європа запровадила другий етап санкцій, і позиція Москви трохи змінилася. 17 квітня в Женеві вона нехай завуальовано, але визнала новий український уряд.

Може, третій етап санкцій остаточно опустив би Кремль на землю?

– Санкції повинні мати запобіжний характер, а не наслідковий. Якщо всі хочуть якнайскоріше мирно врегулювати конфлікт – іншого виходу, ніж тиснути на Росію, немає. Цей тиск має бути не військовий, а політичний, дипломатичний чи економічний.

Чому європейці зволікають?

– Їм треба час, щоб зрозуміти: війна стосується не лише України, а всієї системи європейської безпеки.

ЄС розглядає нас як перспективного партнера і водночас так мляво поводиться.

– Я сумніваюсь, що вся Європа зараз переконана, що хоче бачити Україну у своєму складі. Ці сигнали не такі чіткі, як були щодо країн Східної Європи і Прибалтики на початку 1990-х. Тоді їм казали: "У вас є перспектива членства в ЄС". Нам цього відкрито не говорять. Україна хоче в ЄС, декларує, суспільство підтримує, але чіткої підтримки членства України в Євросоюзі з боку всього ЄС поки що немає.

Може, нам не треба вступати до ЄС?

– Вони не кажуть "ні", а говорять, що "є пер­спектива". Нам не варто відмовлятися від курсу на європейську інтеграцію. Якщо знову почнемо вагатися – "а може, нам отримати якусь користь від Митного союзу", "а може, будемо, як Швейцарія" – тоді нам треба ще 200 років, щоб стати другою Швейцарією. Це буде помилка. Маємо чітко визначити напрямок руху. Зараз для нас це – членство в Європейському Союзі. Це програма-максимум. Її підтримують президент, парламент, уряд і 60 відсотків громадян.

Євросоюз фінансами підтримає реформи в Україні?

– Європа виділятиме кошти, якщо будуть результати реформ. Нам треба реалізувати два моменти. Перший: безвізовий рух із Євросоюзом. Поки що ми на цій хвилі нормально рухаємось. Важливо цього року успішно завершити другу фазу безвізового діалогу. Друге: використати режим скасування в односторонньому порядку з боку ЄС і бар'єрів у рамках зони вільної торгівлі. Його запровадили у травні. Але якщо ратифікуємо угоду – його продовжать. Це відкриття європейського ринку для українських товарів. Якщо наші товари там продаватимуться, а українці їздитимуть в Європу – це буде дуже серйозним аргументом на підтримку проєвропейського курсу. Звичайно, нам потрібні гроші на реформи в освіті, медицині, соціальному страхуванні, пенсійній системі. Можна скористатися європейськими фондами для них. Зараз треба використати можливості, які здатен надати ЄС для облаштування кордону з Росією.

Чи швидко прості українці відчують переваги від зони вільної торгівлі?

– Це скоріше відчують бізнесмени, які оперативно переорієнтуються на європейський ринок.

Які будуть негативи від асоціації?

– Деякі конкурентоспроможні підприємства можуть підупасти. Відповідно, їх працівники втрачатимуть роботу. Але це – питання ринку і потреб. Слід просто пройти цей етап. Він триватиме приблизно два роки.

Противники ЄС кажуть, що Україні буде складно пристосуватися до нових умов.

– Вони виходять із сьогоднішньої ситуації. Але чи хочемо ми залишати наші ціни, зарплати й пенсії на теперішньому рівні? Зарплати необхідно піднімати, рівень життя – так само, країна повинна стати заможнішою. Але спочатку буде важко. ­Подивіться на будь-яку країну, що проходила цей шлях. Польщі у 1990-х, коли тільки отримала перспективу членства в ЄС, було дуже важко. Безробіття, високі ціни, погані дороги, польські товари не були конкуренто­спроможні в Європі. Але це змінилося, і де тепер Польща, а де – Україна.

Які кроки потрібно зробити зараз, аби не втратити перспективи, що відкрилися?

– Перше: стабілізувати ситуацію на Донбасі. Друге: питання повернення Криму. Але, будьмо реалістами, ця історія – надовго. Все залежатиме від подальшого розвитку ситуації в Україні, Європі й Росії. Третє: маємо сконцентруватися на реформах, адаптувати в себе європейське законодавство. На це потрібно років 10–15.

Україна поновила антитерористичну операцію на Донбасі. Це може серйозно вплинути на Путіна?

– Якби хтось знав, про що думає Путін, ми могли б це все давно закінчити. Але він діє алогічно. Офіційно Росія виступає за врегулювання конфлікту, однак водночас постачає зброю терористам. Кремль веде подвійну гру.

Варто змінювати міжнародні інституції, такі як ОБСЄ? Бо коли прийшла реальна загроза, виявилося, що вони не працюють?

– Теперішню систему безпеки в Європі було створено після Другої світової війни. Всі розуміли: треба зберігати мир і стабільність. Росія теж брала в цьому участь. І тут раптом такий поворот. Дії Москви стали шоком для всіх. Перед багатьма країнами і політиками зараз дилема: зберігати наявні механізми безпеки чи створювати нові й дієвіші? Але на це потрібен час. Тому зараз максимально використовують те, що можна використати – ООН, ОБСЄ.

Що може стати основою нової системи безпеки?

– Можливо, це буде якась регіональна система. Не слід нехтувати і співпрацею чи членством у НАТО. Адже це – військово-політична організація. Вона здатна бути значно активнішою в підтримці і стабілізації ситуації, ніж тепер. Хоча Україна, на цьому етапі, не зможе вступити в НАТО. По-перше, наші громадяни недостатньо підтримують такий крок. По-друге, ­серйозно зреагувати на це може Росія.

Хто реальні друзі України в ЄС? Наприклад, Австрія веде подвійну гру: ніби виступає за єдину позицію Європи і водночас урочисто приймає Путіна.

– Австрія й Угорщина, які висловилися на підтримку "Південного потоку" (російсько-італійський проект системи газопроводів, що мають прокласти в обхід України через Європу в Італію та Австрію. – "Країна"), вносять розкол у єдність Євросоюзу. Заради нетривалої вигоди втрачають щось більше.

Жалкуєте про свій вчинок під посольством Росії 14 червня?

– Я прийшов туди, щоб врятувати ситуацію. Щоб запобігти можливому штурму посольства і не дати Росії аргумент для захисту вже не тільки "русскоязычного" населення, а й "российских граждан" в Україні. Потім вони б казали "вот посмотрите, вот видете". Це була неординарна ситуація, коли потрібно було реагувати негайно і говорити мовою самого народу. Я це зробив заради України. Усе, що робиться – робиться на краще.

×