– Відповідати за Іловайськ має все військове та політичне керівництво України. В повному складі, – каже правозахисник Євген Захаров, 63 роки.
– Кричущий непрофесіоналізм, некомпетентність і злочинна недолугість призвели до однієї з найбільших катастроф в історії країни. Політики також повинні відповісти, бо керівництво Збройних сил – це їхні кадрові рішення. Зокрема, йдеться про президента Порошенка як верховного головнокомандувача.
Як українці відреагували на цю катастрофу?
– Було поляризоване ставлення до поразки під Іловайськом – від розпачу й вимог покарати винних до повної байдужості. Перша велика поразка українського війська за часи незалежності показала, що далеко не все суспільство поділяє патріотичний порив революції. Багато хто стоїть осторонь.
Водночас Іловайська трагедія, безперечно, продемонструвала: російська регулярна армія знову вторглася в нашу країну – після Криму. Українці усвідомили, що РФ – наш воєнний супротивник, мир з яким неможливий без знищення Української держави. Однак це був і катастрофічний удар по репутації післямайданних еліт. Викрилася їхня некомпетентність, нездатність адекватно реагувати на небезпеку державі.
Чи мала наша армія шанс на перемогу в Іловайську?
– Вона була за крок до перемоги. Іловайськ міг стати одним з останніх великих боїв в історії Антитерористичної операції. Війна могла завершитися восени 2014 року. Але пряме втручання регулярних частин російської армії врятувало бойовиків від розгрому. Всі побачили: Збройні сили України – це серйозна сила. Вони змусили Росію піти на надзвичайний крок – на викриття перед усім світом своїх регулярних військ на Донбасі.
Чому українські еліти виявилися неспроможні уникнути катастрофи?
– Політики й чиновники десятиліттями нормально не виконували своїх функцій. Зрештою це призвело до колапсу – в потрібний час державні механізми не спрацювали. Ми залишилися без армії та спецслужб, усе довелося створювати з нуля. І то – тільки через смертельну загрозу й тиск суспільства. Причина цього – вкрай низька якість еліт.
Роками відбувався їх негативний відбір. І ситуація не змінюється. Тому на чолі держави бачимо не кращих із кращих, а найбагатших і найхитріших. Частка справді талановитих, освічених і ефективних діячів у державних структурах становить не більше 1,5 відсотка, за деякими оцінками. А для нормального розвитку країни потрібно не менше 7 відсотків.
Чи притягнуть когось до відповідальності?
– Імена винуватих у розгромі під Іловайськом – це секрет Полішинеля. Всім усе відомо. Експертна група з розслідування справи також уже зробила висновки. Багато матеріалів та свідчень засекречені.
Однак за трагедію ніхто не відповів. Аналогічна ситуація з розстрілами на Майдані, з трагедією Іл-76 над Луганськом, із Дебальцевим. Але в суспільстві досі є великий запит на викриття обставин цих трагедій. Його тиск рано чи пізно змусить владу розкрити правду.
Іловайськ у певному сенсі нас ЗАГАРТУВАВ. Навчив бути готовим до смерті. Переборювати себе. Зміцнив мою віру в Бога. Це приклад героїзму і самовідданості, про які раніше тільки читав. Іловайський котел, розстріл Небесної сотні, здача Криму, збитІ Боїнг та Іл-76 – усі ці справи мають політичний відтінок, тому дуже важкі в розслідуванні.
Роман ЗИНЕНКО, учасник боїв за Іловайськ, автор книжки "Иловайский дневник"
Начальник Генштабу Віктор Муженко каже: "Якби не було російських військ, не було б Іловайського котла". Це правда. Та вона не знімає відповідальності з керівників армії. Росіяни вторглися в Україну. Замість того, щоб оперативно реагувати, воєнні керівники на Хрещатику разом із президентом проводили парад.
Головні запитання: як наші війська потрапили в оточення? Хто планував цю операцію? Хто віддавав команди добровольчим батальйонам?
Іловайськ сильно укріплений. Як добробати взяли його майже без техніки, коли з того боку були і "Гради", і танки, і БТРи, і добре навчені кадировці? Це – залізничний вузол. Там депо, майстерні, бетонні паркани. Маленький Сталінград, у якому сиділа тисяча озброєних до зубів бойовиків. Туди мали зайти тисяч п'ять, щоб узяти його.
Треба назвати справжню кількість загиблих. Опублікувати поіменний перелік по кожному підрозділу. Це вже робили, але прибрали за півтори години. Бо люди побачили, що там і половини немає. Наприклад, підрозділів "Правого сектора". По-друге,
ТРЕБА ПОДАТИ ПОІМЕННИЙ ПЕРЕЛІК ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ.
Якщо рахувати 27–30 серпня, то, можливо, оприлюднена цифра втрат (459 бійців. – Країна) і достовірна. Але ж гинули від першого штурму Іловайська 10 серпня. 19-го гинули, 24-го. Думаю, що це тисяча людей. Якщо керівництво визнає, що в одній операції втратило стільки солдатів, це буде третина всіх втрат на той час. СТРАШНА ЦИФРА.
Я провів 150 зустрічей у 40 містах України з презентацією книжки "Іловайськ". Скрізь питають: чи покарають винних? Не знаю. Але не можна два роки робити вигляд, ніби під Іловайськом нічого не сталося.
Євген ПОЛОЖІЙ, 48 років, письменник, автор книжки "Іловайськ"
Ми брали місто за містом майже щодня. Народ радісно кричав: "Давай більше!" Звісно, генерали не мали йти на поводу – "візьмемо Донецьк до Дня Незалежності". Але вони піддалися цим настроям. Коли стало відомо про котел, під Генштабом збирався мітинг здорових і сильних чоловіків. Я приїхав до Києва. Намагався пояснити, що відбувається. Мене ніхто не слухав. За два роки зрозумів, що повинен був їм сказати: головна причина катастрофи там – що ви тут верещите замість того, аби їхати на Донбас.
Росія воюватиме всіма силами. Щоразу, коли будемо смикатись, підніматиме рівень боротьби. Нам ТРЕБА НАКАЧУВАТИ ВЛАСНІ СИЛИ. Не домовлятися з Москвою, щоб не напала повномасШтабно. Вона все одно це зробить. Це як діалог хулігана і слабкого школяра: знущатиметься і принижуватиме, поки не отримає по морді.
Дмитро РІЗНИЧЕНКО, 33 роки, демобілізований боєць батальйону "Донбас"
Під час розстрілу колон українських сил у "зеленому коридорі" в першу чергу знищували підрозділи добровольчих батальйонів – найбільш мотивованих. Це дає привід підозрювати, що російське командування могло домовитися з українською стороною.
Іловайський котел – НАЙКРОВОПРОЛИТНІША БИТВА НА НАШІЙ ЗЕМЛІ З ЧАСІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Відступаючі війська підло розстрілювали. Таке паскудство з боку Росії й наші величезні втрати обурили суспільство. Наслідки трагедії продемонстрували, як сильно воно розколоте. З'ясувалося, що позиції значної частини командування й політиків – протилежні інтересам держави. Їм протистоять мотивовані офіцери, добровольці, волонтери, небайдужі громадяни. Цей розкол породив велику недовіру до керівництва країни.
Олексій КУРОП'ЯТНИК, експерт із міжнародних відносин і національної безпеки
В Іловайському котлі винна не одна людина, а вся система. І командування Збройних сил, і ми намагалися провести вдалу операцію зі звільнення міста. Але в нас НЕ БУЛО ДОСВІДУ ВІЙНИ.
Генпрокуратура і велика група військових експертів досі розбираються й аналізують, хто винен. Це 1200 томів, багатьох людей допитали.
Зайти в Іловайськ було особистим бажанням Семена Семенченка (командир батальйону "Донбас", тепер – народний депутат. – Країна). Ми розробляли операцію зі звільнення Донецька. Заведення батальйону в Іловайськ ні в Міноборони, ні в Генштабі не розглядали. Але він вибив, щоб йому дали пару БМП і танків. Заявляв, що там не більше 200 бойовиків, швидко зайдемо, повісимо український прапор і повернемося. 19 серпня 2014-го ми їхали в Іловайськ на добу. Не брали боєприпасів і харчів надовго. Коли пішли, генерал армії Руслан Хомчак (керував операцією взяття Іловайська. – Країна) визначив задачу: організувати опорний пункт на західній околиці міста. Заходити туди мали Збройні сили. Але Семенченко сказав: "Там нікого немає, давайте зайдемо". І ми зайшли.
Іловайський котел був переломним моментом. Перший бій, коли військо 10 діб у повному оточенні показало, що здатне боротися. Ми отримали достатньо досвіду, щоб визволяти країну.
В'ячеслав ВЛАСЕНКО, 47 років, позивний "Філін".
Під час Іловайського котла був начальником штабу батальйону "Донбас"
5 
35413
Коментарі