– Коли в Києві був парад до Дня Незалежності, по нас гатили з мінометів і артилерії, – згадує військовий кореспондент 34-річний Єгор Воробйов.
Був в Іловайську з 23 серпня 2014-го. 30 серпня при виході з оточення потрапив у полон російських військових. Пробув там 39 діб.
– Під мінометний обстріл я потрапляв ще у Пісках, – продовжує Єгор. – Там стріляли бойовики – непрофесійно. Можна було спокійно курити в окопі. Чуєш хлопок, за ним – свист. Потім можна зрозуміти, де приземлилася міна. В Іловайську по нас працювала російська армія. Цілили в певний квадрат і майже не помилялися. Думав, живими не вийдемо.
Перші жертви були від 120-міліметрових мінометів. Потім стали стріляти танки й системи "Васильок". На моїх очах загинули 10 українських солдатів. Міна влучила в автомобіль із боєкомплектом. Хлопці підбігли гасити полум'я, і біля них ліг ще один снаряд.
Як потрапили до Іловайська?
– Це було добровільно-редакційне завдання. Тоді всі говорили про Іловайськ. 23 серпня ми з оператором прибули на блокпост біля селища Многопілля. Поговорили з бійцями, визначилися, де і з ким будемо. Біля бліндажа розбили намет і полягали спати.
26–27 серпня ми підняли інформаційну хвилю щодо оточення наших бійців російською армією. Вимагали від влади не допустити багатьох жертв. Офіційні джерела запевняли, що всього вистачає, оточення немає.
Які настрої були у бійців?
– Там без гумору не можна, обстріли тиснуть на психіку. Усі розуміли: триває війна і дороги назад нема. Навколо Іловайська в більшості сіл говорять українською, але підтримують агресора. Я тоді для себе сформулював поняття "україномовний сепаратист".
25 серпня наші військові в оточенні розгромили ворожу колону з гармати "Рапіра". Взяли в полон новітній російський танк Т-72 і десантників з Ульяновської дивізії. У танку виявився справний GPS-навігатор. За кілька хвилин росіяни вирахували координати і почали гатити мінометами. Поранили кількох наших.
Що говорили російські десантники?
– Повторювали завчену мантру: їхали на навчання й заблукали. Що мають бойову зброю, дізналися лише на пункті видачі боєприпасів. Згодом з'ясувалося, що справді заблукали. Але не під час навчань, а уже в Україні – відстали від колони.
Що стало причиною котла?
– У провальній військовій операції винен той, хто її розробляв і затверджував.
Не було комунікації між командним складом і полем бою. Не було готових брати відповідальність на себе. Під час виходу з оточення наші залишилися без командування. Командир сектору і командир операції розвернули свої машини й покинули особовий склад.
Чим Іловайськ став для України?
– Ці бої – переломний момент у війні. Доти ми наступали, шмат за шматом звільняли території. Хотіли відрізати Донецьк від окупованих земель. У разі успіху операції його звільнили б за тиждень, і війна закінчилася б. Але з Новоазовська зайшла велика колона російської техніки.
Хто має відповісти за котел?
– Тодішній міністр оборони, керівництво Генштабу й сектору бойових дій. Не хотіли чути дані розвідки й не вірили, що Росія наважиться на пряме вторгнення. 30 серпня я потрапив у полон до псковських десантників. Вони казали, що стоять в Україні два тижні.
Розслідування Іловайського котла за важливістю можна порівняти з розстрілом Небесної сотні. Думаю, обидві трагедії так і не розслідують. Як у США досі не розкрили вбивство президента Джона Кеннеді.
Чи зробила влада висновки з Іловайської трагедії?
– Виглядає, що ні. Але кожен із нас робить свої висновки.
Віктор Муженко керував операцією. Начальник Генштабу відповідає за все, що сталося. Зараз у Facebook розписує, як класно все було організовано, за яких обставин відбувалося. Він правий: улітку 2014-го ніхто не був готовий до такого замісу. А тут вводять російські війська. Але в його дописах я хотів би побачити визнання хоч однієї помилки.
Було й багато хорошого. Звільнили великі міста: Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Курахове, Бахмут. Ми вигнали сепарів звідти, але отримали Іловайський котел. Що гірше – розсудить історія. МУЖЕНКО ХОЧА Б РИЗИКУВАВ. ІНШІ ГЕНЕРАЛИ – ЩЕ ГІРШІ.
Літо 2014-го важко реконструювати, був хаос. Усе відбувалося, як у кошмарному сні. Рішення приймали досить швидко. Це зараз їх затягують.
Іловайський котел – це кінець наступу української армії. Росія вдарила ножем у спину. Річ навіть не в тому, що там були найбільші втрати. НЕ МОЖНА ВІРИТИ "зеленим коридорам" і ВОРОГАМ НА СЛОВО. Переговори з терористами не мають сенсу.
Треба критично дивитися на результати своєї діяльності й оцінювати противника. Він може виявитись не таким уже й тупим. Нас обдурили, а потім розстріляли впритул. Це – "широка російська душа", яку ніхто ніколи не зрозуміє.
Перспектива звільнити наші землі 2014-го була набагато кращою, ніж зараз. Нас зупинили за декілька кроків від цього. ІЛОВАЙСЬК ЗРОБИВ ВІЙНУ ДОВГОЮ.
Віталій ДЕЙНЕГА, засновник волонтерської організації "Повернись живим"
За кілька днів або тижнів можна було завершити АТО, якби Росія не ввела війська в Іловайськ.
Бої тривали із серпня – ми звужували кільце на півдні, в районах Докучаєвська, Старобешевого, Моспіно. 19 серпня 2014-го підрозділи 95-ї бригади взяли під контроль залізничний вузол Ясинувату. Однак у ніч на 20 серпня її залишили підрозділи Нацгвардії, яким її передали під контроль. Постало питання повторного взяття міста, але було два варіанти – або Ясинувата, або Іловайськ.
Не було спеціальної, окремої операції щодо Іловайська. Була низка тактичних завдань на серпень 2014-го. Одним із них було взяття під контроль цього міста. Це – залізничний вузол, який мав серйозне значення щодо блокування комунікацій противника.
Ми створили групу 600–700 людей з Нацгвардії і батальйону "Донбас", які мали зачистити Іловайськ. Від Збройних сил залучали 39-й і 40-й територіальні батальйони для блокування міста з північної і західної частини. Бронегрупа зі складу 51-ї бригади й артилерія мали забезпечувати дії цих підрозділів.
У ніч на 13 серпня підрозділи 30-ї бригади виконували завдання по лінії ізоляції. Через обстріл Степанівки вони піддалися паніці й хаотично залишили її. Частина опинились аж у Новограді-Волинському, у пункті постійної дислокації. Паніка – найстрашніше, що може бути у війську. Дехто з тих солдатів досі не відновився до нормального стану. Це розірвало лінію блокування на ділянці Степанівка – Савур-Могила, Степанівка – Міусинськ. Противник зміг підвозити людей і зброю на Сніжне.
24 серпня 5-й батальйон тероборони "Прикарпаття" також залишив позиції. За добу-півтори подолав тисячу кілометрів від Амвросіївки аж до Івано-Франківська, де їх зустріли як героїв – квітами, музикою. Усе це погіршило оперативну ситуацію.
Введення російських регулярних військ на територію України – це був крок відчаю. Сили АТО блокували бойовиків на ділянках Донецьк – Макіївка, Горлівка – Єнакієво, в Луганську. Ті не могли підвозити підкріплення.
Віктор МУЖЕНКО, 54 роки, начальник Генерального штабу України, на своїй сторінці у Facebook
6 
35413
Коментарі